Спочатку Вальтер Беньямін думав, що «Angelus novus» співає гімни Богові. «Згідно з кабалою, – говорить Гершом Шолем, – Бог щомиті створює незліченну кількість янголів, кожному з яких призначено, перш ніж піти у небуття, упродовж однієї миті проспівати хвалу Богові перед його троном».
Але коли у вересні 1939 року вибухнула Друга світова війна, Беньямін, який з 1933 року жив у вигнанні в Парижі як «ворожий іноземець», був на три місяці інтернований. Потім він повертається до Парижа і на початку 1940 року пише текст «Про поняття історії», в якому говорить про аngelus novus як про вісника історії:
Існує картина Клее, що має назву «Angelus novus». На ній зображений янгол, який виглядає так, ніби він має намір відійти подалі від того, на що пильно дивиться. Його очі широко розплющені, його рот відкритий, а його крила розправлені. Так має виглядати янгол історії. Він звернений обличчям до минулого. Там, де перед нами постає ланцюг подій, він бачить єдину катастрофу, що без упину нагромаджує уламки на уламки і кидає йому під ноги. Він хотів би затриматися, розбудити мертвих і зібрати докупи розтрощене. Але з раю дме потужна буря, яка напнула його крила з такою силою, що янгол уже не може їх скласти. Ця буря невблаганно жене його в майбутнє, до якого він повернувся спиною, а тим часом купа уламків здіймається аж до неба. Ця буря і є те, що ми називаємо прогресом.
Вальтер Беньямін не зміг врятуватися від катастрофи, що охопила Європу. Вночі 27 листопада 1940 року після невдалої спроби втекти через Піренеї він вкоротив собі віку. Чи зустрівся йому в ці останні години аngelus novus, зображення якого він мав залишити в Парижі, нам не відомо.
І так само нам не відомо, яку віру сповіщає аngelus novus тим, на кого він дивиться своїми великими очима.
Про автора
Рудольф Ташнер (нар. 1953) – австрійський математик, письменник і політик. З 2017-го по 2019 рік був членом Національної ради Австрії. З 9 січня 2020 р. знову опиняється в складі Нацради, заступивши Карла Негаммера, який отримав крісло міністра внутрішніх справ у федеральному уряді С. Курца.
Ташнер закінчив гімназію при Терезіанській академії та вивчав математику та фізику у Віденському університеті, а у 1976 р. отримав там докторський ступінь. Від 1977 р. працює в Технічному університеті Відня в Інституті аналізу та наукових обчислень на посаді доцента. Ташнер прагне зробити математику доступною для громадськості, тому разом зі своєю дружиною Б’янкою на початку 2003 р. створив проєкт math.space, який існував до кінця 2017 р. Своїми науково-популярними лекціями та публікаціями він намагався наблизити власну справу до людей. За це у 2004 р. австрійські наукові журналісти визнали його вченим року. У 2010 р. його «Розрахунок з Богом і світом» було визнано книжкою року. У тому ж таки 2010-му Ташнер був нагороджений Великою відзнакою «За заслуги перед Австрійською Республікою», а у 2011 р. отримав премію міста Відня за громадську освіту. Рудольф Ташнер є членом консультативної ради Верхньоавстрійського центру Academia Superior, заснованого у грудні 2010 р., та очолює Vienna Economic Circle, аналітичний центр Віденської торгової палати у сфері економічної та соціальної політики.
З 2006-го по 2017 рік Ташнер регулярно писав коментарі для австрійської щоденної газети «Die Presse», часто не лише на математичні теми. Він серед іншого вважає, що проблему глобального потепління дещо перебільшено й називає боротьбу з ним «манією зміни клімату» та «підставною проблемою».
Ташнер є автором низки книжок, а також математичних, соціально-політичних і філософських есеїв, перекладених десятками мов світу.