Знявши з подушки наволочку, Реншоу розірвав її на бинти для пораненої ноги, потім, узявши дзеркальце для гоління, підійшов до дверей, що вели в передпокій. Ставши на коліна, він протягнув руку з дзеркальцем через поріг і поставив його на килимі під кутом.
Крихітні солдати метушилися, ставлячи намети. “Джипи” заввишки у два дюйми поважно об’їжджали табір. Санітар нахилився над солдатиком, якого покалічив Реншоу. Вісім уцілілих вертольотиків кружляли в повітрі, прикриваючи позиції.
Раптом вони помітили дзеркальце, і три піхотинці відкрили вогонь з коліна. Через кілька секунд дзеркало розкололося в чотирьох місцях. О’кей, о’кей! Ну, тримайтесь!
Реншоу повернувся до комода і взяв важку дубову скриньку, яку Лінда подарувала йому на різдво. Виважив її в руці, задоволено кивнув і кинувся до дверей. Усю свою силу він вклав у кидок. Скринька полетіла, змітаючи маленьких чоловічків, мов кеглі. Один “джип” перевернувся. Реншоу переступив через поріг, прицілився в одного з солдатиків і вистрілив. Кілька піхотинців залягли і вели методичний вогонь, інші шукали укриття. Ще кілька сховалися в коробку. Кулі, немов бджолині жала, впивалися йому в ноги й живіт, але жодна не сягала грудей. Можливо, відстань була надто велика. Як би там не було, Реншоу не збирався відступати. Ось так.
Вертольотики розпочали шалену атаку. Тепер крихітні кулі потрапляли йому в обличчя навколо очей. Реншоу збив головну машину, потім ще одну. Від гострого болю потемніло в очах.
Шість уцілілих вертольотиків відступили двома групами. Реншоу витер кров з обличчя. Тепер він знову був готовий вести вогонь, та нараз зупинився. Солдатики, які відступили до коробки, витягали звідти щось схоже на… ракетну установку!
Спалахнув жовтий вогонь — і великий шматок штукатурки впав зліва від Реншоу. Він вистрілив не цілячись і кинувся через коридор до ванної. Грюкнувши дверима, він зачинився на защіпку. Тремтячою рукою провів по волоссю. Від виходу з квартири він відрізаний. Від телефону теж. Одне попадання тієї клятої ракетної установки знесе йому голову.
Але ж ця ракетна установка навіть не значилась у переліку на коробці! Він перевів подих. У цю мить ракетою розтрощило частину дверей. Маленькі язички полум’я затанцювали по краях дірки. Реншоу побачив новий сліпучий спалах — ще одна ракета пробила двері, і на підлогу впали палаючі тріски. Коли він кинувся гасити вогонь, крізь дірку влетіли, стрекочучи, два вертольотики. Кулеметні черги прострочили груди.
Реншоу розлючено збив одного голіруч, сильно поранивши собі долоню. Потім, блискавично схопивши важкий рушник, збив другого. Той впав на підлогу, стрекочучи, і Реншоу роздавив його ногою. Він дихав натужно, як загнаний кінь. Очі заливала гаряча кров.
“Це примусить їх задуматися”, — подумав він.
І справді, вони, мабуть, задумалися. Хвилин п’ятнадцять не було чутно жодного звуку. Реншоу сів на край ванни, гарячково обмірковуючи своє становище. Повинен же бути вихід з цього глухого кута, обов’язково повинен бути. Існував тільки один шлях — обійти їх з флангу…
Він рвучко обернувся і подивився на маленьке вікно. Ось він, вихід. Звичайно, це вихід. На поличці Реншоу помітив балончик для заправки запальничок. Коли він потягнувся до нього, у дверях щось зашелестіло. Він обернувся, піднявши пістолет… і побачив у щілині під дверима папірець. “Щілина надто мала навіть для них”, — подумав Реншоу зловтішно.
На папірці було написане одне коротке слово: “Здавайся!” Реншоу похмуро усміхнувся і поклав балончик у нагрудну кишеню. Там же знайшов обгризений олівець. Надряпавши лише одне слово: “Психи”, він просунув папірець під двері. Тієї миті пролунав новий залп. І Реншоу відступив убік. Ракети влітали через дірку в дверях і розривалися на блакитних кахлях над вішалкою для рушників, перетворюючи гладеньку поверхню у мініатюрний місячний ландшафт. Реншоу прикрив очі від скалок, що свистіли шрапнеллю над його головою. На сорочці з’явилися рвані дірки.
Коли вогняний шквал стих, Реншоу виліз на ванну і відчинив вікно. На нього дивились холодні зірки. Вікно було маленьке, з вузеньким виступом. Але думати про це ніколи. Він визирнув, і холодний вітер остудив його обличчя. Реншоу переніс усю вагу тіла на руки і подивився прямо вниз. Сорок поверхів. З такої висоти вулиця виглядала не ширшою за колію іграшкової залізниці. Далеко внизу миготіли вогні міста.