Робота цих машин мала небагато спільного з процесами мислення. Машини опрацьовували дані як у галузі економіки й великого бізнесу, так і в сфері управління й науки. Ввійшли вони і в політичне життя: вже перші зразки використовувались для передбачення результатів президентських виборів. Приблизно в той же час “РЕНД корпорейшн” зуміла зацікавити військові інстанції Пентагону методом прогнозування подій па міжнародній воєнно-політичній арені, який полягав у складанні так званих “сценаріїв подій”. Звідси було недалеко до надійніших методик, таких, наприклад, як “СІМА”, з яких через два десятиліття народилася прикладна алгебра подій, названа (зрештою, не зовсім вдало) політикоматикою. Проявив свої можливості — в ролі Касандри — комп’ютер також і тоді, коли вперше в Массачусетському технологічному інституті було розпочато в рамках знаменитого проекту “Межі зростання” складання формальних моделей земної цивілізації.
Проте по ця галузь еволюції обчислювальних машин виявилася найважливішою наприкінці століття. Армія використовувала цифрові машини з кінця другої світової війни згідно з розвинутою на театрах воєнних дій системою операційної логістики. На стратегічному рівні рішення і надалі приймали люди, але другорядні й менш складні проблеми дедалі частіше перекладались на комп’ютери. Водночас їх стали запроваджувати із систему оборони Сполучених Штатів, де вони відігравали роль нервових вузлів континентальної мережі раннього оповіщення. З технічного погляду такі мережі дуже швидко старіли. Після першої з них, названої КОНЕЛРАД, з’явилось багато чергових варіантів мережі ЕВАС.[1] Оборонний і атакуючий потенціал у той час базувався на системі рухомих (підводних) і нерухомих (підземних) балістичних ракет з термоядерними боєголовками, а також па кільцевих системах радарно-сонарних баз. Обчислювальні машини виконували в дій системі функції комунікаційних ланок — сказати б, чисто виконавчі.
Автоматизація входила в життя Америки широким фронтом — спочатку “знизу”, тобто з боку таких робіт у сфері обслуговування, які найлегше механізувати, бо вони не вимагають інтелектуальної активності (банківська справа, транспорт, готельне господарство). Військові комп’ютери виконували спеціальні вузькі завдання: вишукували цілі для комбінованого ядерного удару, опрацьовували результати спостережень із супутників, оптиміалізували переміщення флотів і коригували рух важких МОЛів.[2]
Як і можна було сподіватись, діапазон проблем, що їх мали розв’язувати електронні машини, невпинно ширшав. Це було природно в ході гонки озброєнь, але й пізніша розрядка не стала гальмом для подальших капіталовкладень у цій галузі, оскільки заморожування термоядерних озброєнь вивільнило значні бюджетні квоти. А від них, уже після закінчення в’єтнамської війни, Пентагон не хотів повністю відмовитись. Проте й тоді обчислювальні машини, що їх випускали, — десятого, одинадцятого і, нарешті, дванадцятого поколінь, — переважали людину тільки в швидкості виконання операцій. Ставало дедалі ясніше, що в оборонних системах саме людина є елементом, який затримує виконання потрібної команди.
Отож можна визнати цілком природним виникнення в колах фахівців Пентагону — особливо вчених, зв’язаних з так званим “воєнно-промисловим комплексом”, — ідеї протидії описаній тенденції інтелектронної еволюції. Серед неспеціалістів цей рух назвали “антиінтелектуальним”. За свідченням істориків науки і техніки, його засновником був англійський математик середини XX століття А.Тьюрінг, творець теорії “універсального автомата”. Це була машина, здатна виконувати буквально БУДЬ-ЯКУ операцію, яку можна формалізувати, тобто надати їй характеру ідеально повторювальної процедури. Різниця між “інтелектуальним” і “антиінтелектуальним” напрямками в інтелектроніці зводиться до того, що машина Тьюрінга, елементарно проста, своїми можливостями завдячує ПРОГРАМІ дії. Натомість у працях двох американських батьків кібернетики Н.Вінера й Дж. фон Неймана з’явилася така система, яка може сама себе програмувати.
Ясна річ, ми викладаємо ці роздоріжжя кібернетики надзвичайно спрощено — ніби з пташиного лету. І зрозуміло також, що здатність самопрограмування не виникла на порожньому місці. її необхідною передумовою була висока внутрішня складність будови обчислювальної машини. Ця диференціація, в першій половині XX сторіччя майже непомітна, справила великий вплив на подальшу еволюцію обчислювальних машин, особливо коли зміцніли й стали самостійними такі галузі кібернетики, як психотоніка та багаторазова теорія прийняття рішень. У вісімдесятих роках у військових колах народилася думка цілковитої автоматизації всіх починань вищих органів влади, як військово-командних, так і політико-економічних. Цю концепцію, названу згодом “Ідеєю Єдиного Стратега”, першим, очевидно, висловив генерал Стюарт Іглтон. Його постулати виходили за межі комп’ютерів пошуку оптимальних цілей атаки, за межі мережі зв’язку і розрахунків, яка завідувала системою оповіщення та оборони, за датчики і боєголовки, — він передбачав створення потужного центру, який під час усіх фаз, що передували остаточній крайності початку воєнних дій, міг би завдяки всебічному аналізу економічних, військових, політичних і соціальних даних безперервно оптимізувати глобальну ситуацію США, забезпечуючи тим самим Сполученим Штатам перевагу в масштабах усієї планети та її космічні околиці, яка вийшла в той час за межі орбіти Місяця.
1
ЕВАС — система раннього оповіщення військ протиповітряної оборони.