Видатний фізик XX століття Макс Борн підрахував, що в першій світовій війні з десятьох мільйонів загиблих дев’яносто п’ять процентів становили військові і лише п’ять — мирне населення. У другу світову війну загинуло п’ятдесят мільйонів чоловік (військових — п’ятдесят два, цивільних — сорок вісім процентів). Під час війни в Кореї з десятьох мільйонів загиблих вісімдесят чотири проценти складали мирні жителі і лише шістнадцять — військові. “Тим, хто ще вірить у війну як у законний інструмент політики й дотримується традиційних уявлень про героя, що помирає заради дружини, дитини й фатерлянду, варто було б зрозуміти тепер, що це міфи, які до того ж утратили свою колишню привабливість”, — пише Макс Борн, характеризуючи мораль буржуазного суспільства.
Людина і наука, людина і зброя, людина і мораль, людина і суспільство — із різних варіантів цих взаємозв’язків формується все те, що називається мікрокліматом усепланетарного життя, від якого залежить мир на Землі. Над усім цим думає, все це аналізує прогресивна зарубіжна фантастика, намагаючись зазирнути вперед, осмислити прийдешнє, оперуючи досвідом сьогоднішнього, екстраполюючи в майбутнє найпомітніші й найхарактерніші тенденції сучасності.
Різні, часом зовсім парадоксальні, сюжетні колізії обирають автори цієї книжки. Але всіх їх тривожить одне: а що коли людство зрадить тверезий глузд або ж смертоносна зброя опиниться в руках маніяків? Тоді станеться найбільша з усіх можливих катастроф — така недвозначна, чітка й вичерпна відповідь кожного з них.
На світі не перевелися людці на зразок професора Пулекса з оповідання німецького письменника Герберта Ціргібеля, людці, що виношують плани панування над усією планетою. Для здійснення своїх підступних замірів вони не зупиняться ні перед чим. Вони особливо небезпечні для людства, бо озброєні наукою, яка в руках лиходіїв здатна чинити справді тотальне зло. Як активно використовує вояччина здобутки науки і якими некерованими, не передбаченими жодною логікою чи мораллю можуть стати надпотужні мислячі істоти на зразок Голема XIV з однойменного оповідання Станіслава Лема! У творі польського фантаста все закінчується цілком щасливо. Але це — тільки один з варіантів розвитку подій. Є варіанти — і не тільки гіпотетичні,— в яких усе може скластися трагічно.
Чи дозріло людство соціально й морально для того, щоб мати в своєму активі такий могутній науковий потенціал? Чи зуміє воно використати науку на своє благо? Чи не надто наївні інколи вчені, вважаючи, що без їхньої згоди вояччина не зможе скористатися їхніми науковими відкриттями? Ці запитання неодмінно виникають у читача після прочитання повісті “Непримітний містер Макгайн” Карла Гайнца Тушеля.
Яку мораль несе людство в космос? Чи виросло воно для розуміння високої місії посланців Землі? Чи не потраплять на далекі планети індивідууми з викривленою психікою й агресивними намірами? Про це замислюєшся, читаючи оповідання Рея Бредбері і Вільяма Тенна.
Важко з остаточною переконаністю сказати, чого більше в цих творах: теперішнього чи майбутнього? Адже в них ідеться про актуальні, майже календарно точні, пекучі проблеми, вкрай важливі для нашого сьогодення і ще важливіші для майбутнього планети, людства. Проблеми, вирішення яких так багато важить для долі всього світу.
Автори цієї книжки — добре знані в нашій країні зарубіжні письменники-фантасти. Віриться, що зустріч з їхніми цікавими й актуальними творами пробудить у читача багато серйозних думок про його обов’язок у боротьбі проти війни, боротьбі за мир для всіх і кожного з нас.
А це для літератури найголовніше — будити думки про призначення людини на Землі, про її священний обов’язок, бо саме для цього вона й існує.
Рей Бредбері
У СРІБЛЯСТІЙ МІСЯЧНІЙ ІМЛІ
Коли вони просто з ракети ступнули в нічну пітьму, то в першу мить так змерзли, що Спендер одразу почав збирати марсіянське хмиззя для вогнища. Він і словом не прохопився про те, щоб відсвяткувати радісну подію, лише розклав багаття і прикипів поглядом до вогню.
Потім у пір’ї рожевого полиску, що забарвило рідке повітря над висохлим марсіянським морем, глянув через плече на ракету, яка пронесла їх усіх — капітана Уїльдера, Черока, Гетевея, Сема Паркхілла, його самого — крізь чорні німі зоряні простори у цей мертвий марево-світ.