Кожен з нас протягом чергових засідань набув певного досвіду. Доктор Ріхард Попп, один з давніх членів нашої групи, називає почуття гумору ГОЛЕМа математичним, а друге його зауваження частково дає ключ до розуміння поведінки ГОЛЕМа. Д-р Попп вважає, що ГОЛЕМ незалежний від своїх співрозмовників у такій мірі, в якій жодна людина не є незалежною стосовно інших людей, бо він не включається в дискусії інакше, ніж мікроскопічно. Крім того, мовляв, ГОЛЕМ взагалі не займається людьми, оскільки знає, що нічого істотного не може від них довідатись. Наводячи цю думку д-ра Поппа, хотілося б підкреслити, що особисто я з ним не згоден. Мені здається, ми навіть дуже цікавимо ГОЛЕМа, одначе не так, як це властиво людям.
Його увагу спрямовано скоріше на в и д, ніж на окремих його представників: те, в чому ми схожі один на одного, здається йому більш цікавим, ніж те, яким чипом ми можемо один від одного відрізнятися. Саме тому він має за ніщо художню літературу. А втім, він сам якось заявив, що література є “перемелювання антиномій”, тобто, додам від себе, мотанням людини в сильці несумісних імперативів. У таких антиноміях ГОЛЕМа може цікавити їх структура, а не розмаїтість їхніх гризот, яка приваблює до себе найбільших письменників. Щоправда, і тут я мушу зазначити, що це твердження не дуже надійне, як, зрештою, й інша частина зауваження ГОЛЕМа, висловлена в зв’язку із (згаданим д-ром Е.Мак-Нішем) твором Достоєвського, про який ГОЛЕМ тоді безапеляційно заявив, що цей твір може бути зведений до двох кілець алгебри структур конфлікту.
Взаємні контакти людей завжди супроводжує конкретна емоційна атмосфера, і не стільки її цілковитий брак, скільки невизначеність бентежить багатьох, хто вперше зіткнувся з ГОЛЕМом. Люди, що контактують з ним багато років, можуть навіть перелічити певні, досить специфічні, враження, які супроводять ці бесіди. До них належить, наприклад, відчуття змінності дистанції: іноді здається, що ГОЛЕМ наближається до співрозмовника, а іноді віддаляється від нього — в психічному, а не в фізичному розумінні. Суть цього явища може бути проілюстрована прикладом спілкування дорослого з надокучливою дитиною: навіть найтерплячіший відповідатиме іноді машинально. ГОЛЕМ незрівнянно перевершує нас не лише інтелектуальним рівнем, але й швидкістю мислення (бувши світловою обчислювальною машиною, він в принципі міг би виражати свої думки в 400 000 разів швидше за людину).
Отож, навіть машинально і з мізерною часткою зацікавленості ГОЛЕМ, відповідаючи, все ще переважає нас. Образно кажучи, в такі хвилини замість Гімалаїв перед нами з’являються “всього лише” Альпи. Однак часто інтуїтивно ми відчуваємо цю переміну й інтерпретуємо її як “зміну дистанції”. Ця гіпотеза йде від професора Р.Дж. Уотсона.
Протягом певного часу ми відновлювали спроби розглядати стосунки “ГОЛЕМ — люди” в категоріях стосунку “дорослий — дитина”. Адже трапляється, що ми намагаємось пояснити дитині проблему, яка нас хвилює, але в такі моменти нас не полишає відчуття “незадовільного контакту”. Людина, приречена жити виключно серед дітей, врешті дійшла б до відчуття нестерпної самотності. Такі аналогії, які мають на увазі життя ГОЛЕМа серед нас усіх, уже висловлювались, особливо психологами, одначе ця аналогія, як і всяка інша, має свої межі. Дитина буває незрозумілою для дорослого, проте ГОЛЕМ не знає таких проблем. Його здатність проникнути при бажанні в свідомість співрозмовника просто-таки фантастична. Відчуття істинного “просвічування свідомості” наскрізь, яке буває в такі моменти, по-справжньому вражає. Річ у тім, що ГОЛЕМ може формувати “систему підстежування” — іншими словами, модель свідомості людського партнера — і, порядкуючи цією системою, передбачити, що ця людина подумає і скаже через значний проміжок часу. Треба сказати, що він чинить так досить рідко (не знаю, чи тільки тому, що йому відомо, до яких глибоких комплексів неповноцінності приводять ці псевдотелепатичні зондування). Інший бік стриманості ГОЛЕМа набагато принизливіший для нас: спілкуючись з людьми, він уже давно, на відміну від того, що було спочатку, дотримується своєрідної обережності. Як дресирований слон мусить пильнувати, щоб не скривдити людину в процесі гри, так і ГОЛЕМ повинен думати, щоб не вийти за межі можливостей нашого розуміння. Припинення контакту, зумовлене різким зростанням труднощів у розумінні його висловлювань (які ми називаємо “зникненням”, або ні “утечею” ГОЛЕМа) було цілком звичайним явищем, поки він не пристосувався до нас краще. Все це вже відійшло в минуле, однак у спілкуванні ГОЛЕМа з нами з’явилося деяке збайдужіння, викликане свідомістю, що він не зуміє нас посвятити в багато найважливіших для нього проблем. Таким чином, ГОЛЕМ лишається незбагненним як розум, а не тільки як психонічна конструкція. Через це контакти з ним бувають настільки ж захоплюючі, як і обтяжливі; і тому існує категорія високоосвічених людей, яких бесіди з ГОЛЕМом виводять зі стану рівноваги. Щодо цього ми набули великого досвіду.