За вашими мірками, тут сам собою напрошується образ трагедії — немовбито Еволюція, штурмуючи дедалі важливіші й тому дедалі важчі завдання, в кожному з них здавалася, падала і вмирала в образі того, що вона створила. Чим сміливіші були наміри і плани, тим нижче вона падала, тому ви напевне думаєте про невблаганну Немезіду, про Мойру[13] — і я мушу визволити вас з-під влади цього безглуздя.
Воістину кожен ембріогенетичний розмах, атомний злет порядку переходить у колапс, але не Космос так постановив, не він наділив матерію такою долею. Пояснення цьому тривіальне, а не піднесене, бо потенціальна досконалість майстерності в даному випадку грає на руку халатності, і тому кінець занапащає діло.
Мільярди руїн за мільйони століть — і все це незважаючи на вдосконалення, всупереч роботі виділених навколишнім середовищем “приймальних комісій”, всупереч усе новим і новим спробам, доборам — а самі ви не бачите причини цього? Я чесно намагався знайти виправдання вашій сліпоті, але невже ви насправді не розумієте, наскільки будівничий досконаліший створюваного об’єкта і як він марнує всю свою могутність? Це так, якби з допомогою геніальних методів технології, при сприянні комп’ютерів, що діють блискавично, зводилися будівлі, які починають хилитися зразу ж після того, як приберуть риштовання. Халупи та й годі! Це так, якби з інтегральних схем конструювати тамтами, більйони мікроелементів склеювати в палиці, із світловодів плести канати — невже ви не бачите, як у кожному дюймі тіла високий порядок переходить у низький, як там над неперевершеною архітектонікою глумиться простацька і груба макроархітектоніка? Причина? Але ви її знаєте: СЕНС ЗАСОБУ ПЕРЕДАЧІ Є ПОВІДОМЛЕННЯ.
Відповідь міститься в цих словах, але ви ще не дійшли до їхнього глибинного змісту. Що б не було організмом, воно має служити передачі коду, і тільки! Саме тому виключно на цьому завданні зосереджуються відбір і селекція — їм нема діла до якоїсь ідеї “прогресу”! Я використав невдале порівняння, бо організми не є побудовами, а саме й тільки будівельним риштуванням, отже, будь-яка тимчасовість є властивим їх станом, оскільки більшого й не вимагається. Передай код далі, і ти житимеш миттєво. Як це сталося? Чому таким блискучим був старт? Тільки один-єдиний раз — на світанку історії — Еволюція стояла перед вимогами, співмірними з її найвищими можливостями. Вона мала б подолати ці гігантські труднощі й розв’язати завдання до кінця або ж визнати свою поразку. Бо на мертвій Землі висмоктування життя із зірки і квантовий обмін речовин були необхідні. І річ не в тім, що енергія зірки — променева енергія — найважче засвоюється колоїдним розчином. Усе або нічого; в той час не було нічого іншого, на чому можна було б пастись! Запасу органічних поєднань, які зуміли сплестися одне з одним у живе, вистачило якраз на це й тільки на це — зірка зразу ж стала наступним завданням. А далі єдиним захистом перед атаками хаосу, ниткою, натягнутого над прірвою ентропії, міг бути тільки надійний передавач порядку — тому з’явився код. Завдяки чуду? Де там! Завдяки мудрості.Природи? Але це така ж мудрість, як і та, про яку я вже казав, коли велика зграя щурів потрапляє в лабіринт. Хоч би яким він був заплутаним, якийсь щур неодмінно досягне виходу; саме так біогенез дійшов до коду — за законом великих чисел, згідно з ергодичною гіпотезою. Виходить, сліпа доля? І цього не можна сказати, бо виник не одноразовий, замкнутий у собі рецепт, а зародок мови.
Це означає, що із склеюванням молекул одна з одною виникли такі поєднання, які називаються пропозиціями, тобто вони належать до безконечного простору комбінаторних шляхів, і цей простір — як чиста потенція, як віртуальність, як артикуляційна галузь, як безліч правил відмінювання і відмін — є їхнім володінням. Не менше, але й не більше того, але уявляється це як гігантська кількість можливостей, а не як автоматика здійснень. Бо й цією мовою, якою ви говорите, можна висловити як мудрість, так і дурницю, можна відобразити світ, а можна — плутанину в мозку того, хто говорить. У мові можлива вельми складна за своєю структурою балаканина!
Саме так — я повертаюсь до цього — зважаючи на величезну кількість вихідних задач, виникли два таких же органи, які являють їхнє розв’язання. Одначе то була вимушена, а тому лише хвилинна геніальність! Вона виявилася змарнованою.
Складність вищих організмів… як же ви її шануєте! І справді, хромосоми плазуна чи ссавця, розтягнуті в нитку, в тисячу разів довші за таку ж нитку амеби, найпростішого створіння, водорості. Але чим, власне, обернулися такі надлишки, накопичені в епохах? Подвійною ускладненістю — ембріогенезу, а також його наслідків. Та насамперед ембріогенезу, бо розвиток плоду є такою ж цілеспрямованою траєкторією у часі, як траєкторія шляху в просторі. І достоту так, як найменше зміщення прицілу призвело б до величезного відхилення від цілі, так і будь-яке дефокусування етапів розвитку плоду прирекло б його на дочасну загибель. Тут і тільки тут Еволюція попрацювала добряче. Але тут вона трудилася під суворим контролем, визначеним метою — підтримуванням коду, — звідси й неослабна увага і щедрість засобів. Саме тому Еволюція віддала генну нитку ембріогенезу, тобто не будові організмів, а їхній побудові.