— А я допомагала всім невинним, — відповіла Акуджма.
Коли абхазька сторона пішла в наступ на село, ті негідники першими повтікали, залишивши віч-на-віч із ворогом вісімнадцятирічніх гвардійців, навіть танки з заведеними двигунами кинули.
— Як пацюки на щойно вилуплених курчат, налетіли козаки, чеченці й абхази на юних гвардійців, — розповіла мені Акуджма, — геть перебили бідолашних, а тих, хто потрапив у полон, розстріляли.
Чеченці носили довгі кинджали, а в рюкзаках тримали алюмінієві балони, схожі на дезодоранти. Бризнуть тим «дезодорантом» на стіну — і будинок миттю спалахував вогнем. Так вони спалили майже півсела.
Тоді ж таки до будинку Акуджми влетіли троє перестраханих гвардійців кричучи: «Тітонько, рятуйте!» Гвардійці були ровесниками сина Акуджми. Спочатку вона їх перевдягла в синове вбрання, а їхні військові форми спалила, автомати закопала в землю, а абхазьким бійцям відрекомендувала їх як власних дітей. Однак на першому ж допиті хлопці зізналися, що вони — солдати.
Коли гвардійців повели на розстріл, Акуджма пішла з ними: «Розстріляйте мене разом із ними, вони мої гості, прийшли до мене, сподіваючись на порятунок».
Тоді побили Акуджму, зламали їй сім зубів, але хлопців урятувати вдалося. В тій божевільні хтось гукнув: «Не будемо розстрілювати, а обміняємо на наших полонених!» Згодом так і вчинили.
Повернувшись додому, побачила: будинок спалений, свекруха вбита. Свекруха була абхазкою, і коли стала свідком, як розстрілюють односельців і спалюють будинки, гукнула їм по-їхньому: «Хто ви такі, вилупки, що не шкодуєте ані людей, ані осель?» За це якийсь п’яний солдат прошив її автоматною чергою.
Акуджма в тому пеклі ледь врятувала чоловіка і сина. Тут допомогло і знання абхазької мови, підтримали й абхазькі родичі, але де б не бувала, скрізь чула докори, особливо від тих, хто втратив близьких: ти, абхазка, врятувала грузинських «бойовиків» — убивць наших дітей!
— Хлопці були невинні, — даремно переконувала вбитих горем родичів.
Якось вона схопила за комірець одного з абхазьких проводирів: «Та колиска, в якій ми з тобою росли, згоріла разом із моїм будинком, зроби що-небудь, зупини це страхіття!»
Той розвів руками: «Невже не бачиш, що я безсилий у цій біді!»
— Якщо грузини в нашому селі двічі завинили, то абхази — п’ять разів, — казала мені Акуджма.
Потім вона та її родина опинилися у полоні. Спочатку їх повезли в Квітоулі, далі — в Ткварчелі, вони там обробляли кукурудзяні ниви. Ночували то в сарайчику для сушки тютюну, то в школі. Інколи протягом дня їли лише траву, а інколи не мали навіть її. Хоча в той час у високогірних селах Ткварчелі й Очамчірі голодували всі, одного чудового дня якийсь невідомий чоловік у військовій формі підійшов до Акуджми:
— Ми знайшли спільну мову з твоїм братом, який мешкає в Сухумі. Тому маємо завтра відвезти вас в Араду, а звідти переїдете до Сухумі.
На той час Сухумі ще не впав, ще боровся, захищався.
Одне слово, за Акуджму та її родину вони попросили викуп: золото і російські рублі. До Араду довезли на «Бєларусі», заздалегідь зав’язавши очі клаптями простирадла. Дехто з абхазів із плачем звертався до неї: що це за Божа кара на наші голови, як ми можемо воювати між собою! На лафеті чоловіка й сина посадила поруч і не відпускала їхніх рук аж до Араду, боячись, аби її не ошукали і не висадили рідних десь по дорозі.
Потім мешкала в Сухумі, в домі брата, на вулиці Чанби. Там з фунікулеру їхній будинок обстрілювали снайпери. В студентські часи, коли першим секретарем був Мгеладзе[9], обабіч фунікулеру вона власноруч висадила сто сорок ялинок. Тепер саме з того бору стріляли по ній. «Чи могла я тоді уявити, що світ так перевернеться!» — сказала вона мені.
Одного разу у братове вікно щось залетіло (чи то ракета чи то снаряд) і геть задимлене з шипінням впало посеред зали та почало крутитися на одному місці. Акуджма, довго не роздумуючи, схопила ту ракету чи снаряд і викинула з вікна. Тієї ж миті пролунав вибух, через який повністю обвалилася стіна сусіднього будинку.
9
Мгеладзе Акакій (1910 – 1980) – відомий партійний функціонер, згодом перший секретар ЦК КП Грузії. Цхнеті – урядове дачне селище біля Тбілісі; було віддане біженцям з Абхазії.