Автор
Телеграми з Гагри
«Ти була нескінченною...»
Ти була нескінченною
Мов подих
І п о м н о ж и л о с я
Ім’я твоє
щ
о
п
о
в
е
р
т
а
є
т
ь
с
я
до вуст
мов бумеранг
Ти була подихом
І широкі мов небо
Очі
Твої дивилися
з
г
о
р
и
на січневу землю
було холодно
десь запалились зірки
овали днів і століть
й
я в
с о
повторили очей
т х
в ї
о
«…І обличчя моє...»
…І обличчя моє —
Не замкнені двері,
І кров моя —
Не ображений дощ,
І рука моя —
Не спопелілий дуб,
І серце —
На захований місяць,
І душа моя —
Не вітер незримий —
Я — намальований
На трав’янистому крилі Грузії.
«А ще в людині живуть двоє святих птахів,..»
А ще в людині живуть двоє святих птахів,
Один — в небі пролітає крізь світанок,
Другий — слідом мчить за ним по землі,
Осяяній морем…
Звук пострілу не сягає слуху…
…І
Двоє птахів врізаються один в одного.
З невідправленого листа
Ще пам’ятаю… Це означає
Я час від часу згадую тебе.
Коли згадую, це означає:
На мить я навіть жадаю тебе…
Коли жадаю, це означає:
На мить я навіть кохаю тебе…
Коли кохаю, це означає:
На мить я навіть знову з тобою…
Коли з тобою, це означає:
На мить я навіть уже небіжчик.
Роздуми дитини, котра йде до дитячого садка
Чи мають деревця вихователів?
Чи викликають їх за абеткою?
Чи чути у відповідь: «Я тут!»?
Чи доповідає черговий:
«Дехто захворів і сьогодні відсутній...»?
Чи мають деревця дитячий садок?
Чи чекають вони матерів
Після шостої
Біля воріт?
І коли матері спізнюються,
Чи плачуть деревця тоді?
Пейзаж
Знову незвичний пейзаж перехоплює подих —
На роздоріжжі несподівано б’є водограй
Найчистішого кольору
І на солоних віях моря
Зависають крихти неба…
Твої очі розтанули від крижаного погляду.
І на снігу волає пташина кров,
Мов у тілі твоєму — ім’я твоє.
Вирій
…І найвіддаленіші крапки
Спокійно малюють величезного птаха,
Котрий прощається.
«Нам добре відомо, що бачат...»
Нам добре відомо, що бачать
Розплющені очі.
Але що ввижається
Очам заплющеним?
«Спраго, подруго наша...»
Спраго, подруго наша.
Примири людей і звірів!
Проведи їх до одної річки.
Хай вони в унісон співають
величальну воді.
Доще, об’єднай людей і дерева.
Морозе, посади щільно зірки
Довкола вогнища кохання!
«Чуєш, — це я, — людина. Кохаю тебе,..»