Гелікоптер летить.
Приблизно хвилин через сорок двигун змінює звук — гелікоптер знижується і незабаром десь сідає. Льотчик вимикає двигун, відчиняються двері. Розвантажують ящики з мандаринами та бочки з-під олії. Ладо знову прикривається брезентом. Невдовзі чує захмелілий голос пілота:
— Гей, небіжчику, вставай! Це мій брезент! Давай брезент!
Ладо завмирає. Льотчик повільно знімає з нього брезент і сміється:
— Вставай, вставай, не бійся, ти майже врятований.
Схвильований Ладо обережно підводиться, кілька секунд вдивляється в обличчя пілота, в дверях затримується, а потім спускається вниз.
Надворі снігу по пояс. Навколо гори. Морозно. Це якийсь крихітний аеропорт. Скрізь метушаться люди з ящиками, чути абхазькі перегуки, загиблих несуть до виходу з аеропорту.
— Боже ж ти мій небесний! Ладо, невже це ти? — чує приголомшений Ладо чийсь вигук. — Що ти тут робиш? Як ти тут опинився?!
Перед ним Таїф — абхаз, інститутський товариш, в одному ансамблі танцювали.
У Ладо заплітається язик, але Таїфові таки розповідає про свої поневіряння. Таїф поспішає: справ чимало. Ладо від нього довідується, що потрапив на Північний Кавказ.
— Це ще не все! — каже Таїф, — тепер я передам тебе водієві ось того «чорного ворона». Якщо хтось поцікавиться, скажи, що виконуєш спецзавдання. Я попереджу потрібних людей.
Таїф дістає з кишені пачку грошей і дає Ладо п’ятнадцять тисячорубльових купюр: мовляв, у тебе, мабуть, немає, а знадобляться!
«Чорний ворон» довозить Ладо до автобусної зупинки. Потім Ладо автобусом дістається до міста, потім ще іншим автобусом до Железноводська.
У Железноводську він заспокоюється, ним оволодіває неймовірний спокій — забуте відчуття. Потім нагадує про себе голод, він заходить до якоїсь їдальні, замовляє одну, другу, третю страву, їсть без упину, їсть. Потім запиває їжу кількома чарками «столичної».
Нарешті виходить із їдальні, шкандибає засніженою дорогою і опиняється в безлюдному парку, вмощується на лавці, дістає пачку «Яви», тремтячими пальцями запалює цигарку і глибоко затягується. Потім згадує дружину і дітей, відновлює в пам’яті все, що сталося, сльози підступають до горла, до болю стискається серце, прискорюється серцебиття…
Довго-довго сидить так на лавці, сидить неголений, занурений у думки чоловік. Стукіт його серця, що ніби ось-ось вилетить з грудей, чують лише засніжені дерева зимового саду, а більше ніхто…
Чоловіка звати не Ладо, у нього інше ім’я, та хіба зараз це має якесь значення?
Планета відчуження (нотатки)
Виявляється, головне все ж таки пропаганда: адже під час Французької революції 1789 року з Бастилії звільнили всього двох в’язнів. Того дня, 14 липня, Людовик XVI записав у своєму щоденнику: «Сьогодні нічого не відбулося». Він був на полюванні і повернувся без здобичі.
Буває правда, яка може легко знищити країну. Нерідко такими «правдами» починаються і не закінчуються війни.
Усього на 30 квадратних метрах території Сибіру росла унікальна в світі трава. Там проклали автотрасу, яка знищила цю траву. Планета назавжди втратила ще один вид життя.
Країна, яка применшує себе, звеличує інших.
«Оголошую вам справжню монгольську війну!» — погрожував комусь герой одного кінофільму, — згадує мій співрозмовник.
«Накрию справжній грузинський стіл!» — так інколи погрожуємо ми в Грузії.
СУХУМЧИК — так називає Сухумі мій абхазький друг. Для освідчення цілком достатньо цього слова і не потрібні більше ніякі дифірамби і славослів’я.
«Як цікаво потрапити до поліцейського відділка! Там я зустрічаюсь зі своєю державою», — приблизно так зауважує Велемир Хлебников.
Чабани відбили у вовків овець і вирішили відзначити свою перемогу. Почали бенкетувати і зарізали всіх порятованих тварин. І вино у них було чудове.
Ми, кавказці, виявляється, ще й музейно-кинджальний народ.
Якби Фройд був нашим сучасником, він, мабуть, сказав би: «Психікою людини керують три речі — секс, сновидіння і телебачення».
Не можна любити Бога, визнаючи його лише своїм.
Наші далекі предки бачили Христа і відчували Бога, бачили Мухамеда і відчували Бога, знали Будду і відчували Бога. Кого бачимо і що відчуваємо ми?