Істина не знає крапки.
Доба екодуховного забруднення.
Спочатку була країна, а потім її культура, але, зрештою, країну створює культура, а не країна — культуру.
Доповідаю, Великий Президенте: країна ця лялькова, в ній майже ніхто не живе, хіба що максимум 4 мільйони людей!
Умирає все, що нескінченно повторюється.
Моральна цілісність країни важливіша за її територіальну цілісність.
Батько мого друга сказав мені на Чуберському перевалі: «Я був хлопчиком, коли нас із Лечхумі переселили до Абхазії. І тоді на мені були гумові чоботи. Залишаючи Абхазію, я знову в гумових чоботах. Нічого не несу з собою». Через два роки він помер у Лечхумі.
У конфліктних зонах і місцях бойових дій, де мені в останні роки довелось побувати, я бачив недоторканні мусульманські мечеті та християнські церкви. Навіть найагресивніші воїни усвідомлюють, що ці місця поклоніння належать Богові і байдуже, якою мовою і як молиться там паства.
В одному з борделів Індії повії частину своїх заробітків перераховували інвалідам війни.
Хамство час від часу перетворюється в стиль людських відносин.
Хай живе людина як істота, яка вміє перетворити трагедію в жарт.
Є справа, яку можна робити. Є справа, яку можна не робити. І є справа, яку не можна не робити.
Буває і так, коли Всесвіт уявляється малим і близьким, а Батьківщина — великою, далекою і чужою.
Ніяк не дочитаю до кінця книжку одного історика — бранця романтики.
Здається, я був у четвертому класі. Біля пам’ятника Леніну один мій однокласник запитав в іншого: «Що б ти хотів, бути живим і тим, ким ти є, чи Леніним, але мертвим?» Хлопець глибоко замислився.
Скільки разів я чув голодні оплески, ситі оплески, скромні оплески, патріотичні оплески, улесливі оплески, аплодисменти надії, аплодисменти раба, чемні оплески, хамські оплески тощо.
Коли визволитель стає завойовником, а колонізований — колонізатором, я не тільки згадую, а виразно бачу рядки Еклезіаста.
«Ми перепишемо історію!» — цій божевільній фразі офіровано мільйони життів.
Наша совість винувата, вірніше —винувате її мовчання.
Для піднесення потрібна сила совісті.
Хата — це перше, що малюють діти. «Хата» — це одне з перших слів, з якого діти починають вивчати іноземну мову. «Безхатченко» — це синонім безпорадної, нікчемної людини.
Познайомився з одним цікавим іспанцем — він знає все про Дон Кіхота, але нічого не знає ні про те, хто був королем за часів Сервантеса, ані про те, яку цей король проводив політику.
В Африці росте дивовижне дерево: коли кількість листочків на ньому досягає критичної межі, вони стають отруйними і тварини не їдять їх. Коли ж відновлюється баланс, листя знову стає їстівним.
Коли завершується збройний конфлікт, починається фейєрверк паспортів. У одного мого знайомого три паспорти різних країн.
Є і таке явище — «вибіркова» дипломатія.
Між почуттям і співчуттям пролягли цілі епохи.
Прийшла війна і принесла з собою самотність.
І лихі слова, і кулі з однаковою легкістю знаходять нас і через багато літ.
Заплющую очі і бачу випалені пустелі «перехідного періоду».
Чого нам ще бракує? Героїзму для збереження людяності в епоху катастроф.
У шаховій грі відома ситуація: «Загроза сильніша за напад». Так само буває і в житті.
Війна змусила мене більше любити і… ненавидіти людину.
Чому так часто виринають з пам’яті слова одного школяра: «Я стомився від героїзму і трагізму моєї країни»?
Коли дуже очікуєш одного, то обов’язково з’явиться інше.
Розповідає учасник Карабахської війни: «Під час чергового бою ми засіли в якомусь домі. Серед розкиданих на підлозі зошитів і книжок мою увагу привернув один зошит, і я погортав його. Учень восьмого класу писав твір: «Дружба народів СРСР». Він отримав за це п’ятірку, а я читав твір і плакав».