Чуєш, — це я, — людина. Кохаю тебе,
Але мене нема, не було й не буде…
І вічно мариться образ, вкарбований
у таємну мить,
Але мене нема, не було й не буде…
На світанку трощить кораблі
Незриме море і дзвонить дзвін:
«Де ж ми? Моє кохання, де ж ми?»
«Три дні дощило…»
Три дні дощило…
А потім, коли
Зник туман
І вмерла хмара,
Народилось поле…
«Вже вирішено…»
Вже вирішено…
Квітка летить до метелика.
«Ви, мабуть, здогадуєтесь,..»
Ви, мабуть, здогадуєтесь,
Що ці літери й слова тепер —
Коріння незримих рослин,
І розквітають тоді,
Коли ви на них поглянете.
Їхні квіти — очі ваші…
І ви дивитеся хіба
На безкровні літери й слова? —
ВОНИ — коріння Вашого погляду.
«Дитино! Відчинені між нами двері...»
Дитино! Відчинені між нами двері —
Наче хтось крадеться,
Наче хтось забіг.
Забіг…
Мов гість, стукає серце в грудях.
Чим йому допомогти, —
Ночами в помаранчевім саду
Хлопчик хоче зірвати місяць.
У нього щось лишається в дитинстві,
Ти йому подарувала смерть, мамо!
Ти мусиш поселитися
Ти мусиш поселитися
В моєму тілі,
Траво,
Аби я зміг зрозуміти
Шепіт землі.
«Людина, що бреде дорогою, — не одна,..»
Людина, що бреде дорогою, — не одна,
Завжди поруч з нею є дорога.
Дорога, що тече до синього цвіту, —
не сама по собі,
Завжди поруч з нею є море.
Море, що злетіло до неба, — не самотнє,
Завжди поруч з ним є Всесвіт.
І Всесвіт також не самотній —
Завжди поруч з ним є людина.
Колекціонер
З яким натхненням ти
Збирав каміння і хмари, трави і дерева,
Вітри, ріки, моря,
Тварин, птахів і риб,
Зірки, мікробів
І миттєвості…
А тепер дивом дивуєшся:
Куди ж то щезла людина?
Телеграми з Гагри
* * *
Твій погляд — Всесвіт, а мій — птах.
* * *
Очі стають вологими, ніби лебеді
В блакитнім дощу, очі хвилюються,
Наче море під час бурі. Очі
Вмирають, як птахи в глибині неба.
* * *
Сьогодні також ллє дощ. Гагра схожа
На море без вітрил. І мені не вдається
Хоч на чомусь затримати
Свій погляд.
* * *
Стояла пальма — зелена зірка,
Водорость неба.
* * *
Протягом тривалої ночі блискавка і дощ
Малювали твоє ім’я на шибці.
* * *
Тіні Гагри — то віддзеркалення
Янголів.
* * *
Волала зелена печера, і
Зойк цей був такої страшенної сили,
Що нікому не вдалося почути його.
* * *
Потопало у вині погляду
Засохле джерело — чорний скелет
Води.
* * *
Квіти Гагри — це сходинки
Іншого неба та іншої країни.
* * *
Ллє дощ… Злилися дві цятки
На дорозі.
* * *
…Трава — дно неба блакитне,
Яке щезає… Трава — високий
І мовчазний дощ… Трава —
Недосяжна галактика…
* * *
Як спокійно спить цвинтар —
Брама землі… Як спокійно
Спить Гагра — брама неба і моря.
* * *
Суцільна порожнеча неба.