* * *
На багряному клинку хвиль
Повільно спустилося гаряче
Серце дня.
* * *
Знов спалахнули помаранчеві зірки —
Очі давнього літа.
* * *
Жалобна процесія на вулицях Гагри.
Плач — мовчазний. Зойк — беззвучний.
Люди в чорному — знаки оклику.
* * *
У тиші гір іржав водоспад,
Наче кінь самотній. Краплі води,
Дрібні і прозорі, птахами літали
По поверхні.
* * *
Голос мого серця — сигнал, звернений
До неба: кохаю, ко-ха-ю, ко-ха-ю,
Ко-ха-ю… І хтозна, доки
Це триватиме, — одного чудового дня
Збудеться наказ небес і спиниться моє
Серцебиття.
* * *
Обрій на складених крилах
Під час цвітіння гарячих хмар
Здійнявся до небес.
* * *
Червоні рибалки призахідного сонця
На червоних човнах повертаються
З червоного моря.
* * *
Зелене місто і синя вода.
Посередині піщана смуга,
що їх примирює…
Вона обережно підіймається
вгору, тече до хмар і перетворюється
в дорогу, якою в усі часи ходили
лиш удвох.
* * *
Тіні мого тіла, розмножені полум’ям світанку,
Блукають по всіх вулицях і будинках,
Горах та ущелинах… А з тобою жодна з них
Чомусь не зустрічається.
* * *
Ранком інколи плаче сад…
Ніби вдивляєшся в таємні
і чудові очі,
де народжуються
і знаходять свій кінець усі дороги.
* * *
І годинники зі щезлими стрілками,
Мовчазні і м’які, валялись
На бéрезі, мов медузи.
О, як цвіте це вино у склянці,
Що не скисає ніколи,
як воно розкриває,
мов троянда,
свої пурпурові уста,
як пам’ятає, як…
* * *
Ми не мешкали в одному місті Землі,
Ми жили в блакитному літі,
Яке чомусь звалося Гагрою.
* * *
Магнолія, як музичний інструмент,
Ніжний, небесний, освячений космічною
Пилюкою, наповнений сонячним
Вітром.
Друга година ночі. Сухумі
Північ. Дощ.
Дрімаючий пароплав.
На губах присмак солі —
Поцілунок моря.
Твої підбори стукотом
Тривожать проспект.
Ніхто не кричить,
Ніби човняр на переправі:
«Як ся маєш?
Або: «Як справи?»
Порожня набережна.
Мудра безмовність моря.
Холод. Шелестіння пальм.
Я кохаю тебе.
Будинки помінялись місцями.
Приблудний пес
Прослизнув сльозою по провулку.
Ліхтарі осліпли. І вікна.
Я кохаю тебе.
Скоріш би з’явився
Батьківський дім, скоріш.
Вибіжить назустріч трава,
Мов цуценя.
Оближе твої черевики.
І якщо знічев’я
Зрадницьки затремтять коліна,
Вона оближе тобі руки
І обличчя.
Зелена зірка
Головне народитися
А смерть ніколи не прийде
Вже вкотре мені тлумачить
Зелена зірка що заблукала
В нескінченних кварталах —
Там
Де вічно плутають небо з землею.
«Політ орла...»
Політ орла
Слідів не залишає.
Трава живе
І не кричить.
Зірка, вона —
І промінь, і крапка водночас —
В одній миті і в одному столітті.
Бажання і безсилля —
Так ми звемо картинки ці
І затято ділимо:
Слід, крик і вічність.
Але там знову спокій —
Сяйво призахідного сонця
Й шелестіння кукурудзяної ниви
Чергуються між собою.
«Головне, що є море,..»