Натюрморт
Високе світле вікно…
З нього струменить синє сяйво —
Рівне воно і чітке настільки,
Що спіймав себе ти на смішному бажанні,
До нього доторкнутися рукою.
А нижче, на столі, склянка стоїть,
А в склянці — троянда здивована,
А ще нижче — окраєць хліба —
Цятка —
На цьому ось полотні.
Кольори
Волав червоний колір,
Благаючи обрій:
Убий мене, коханий.
Нестерпно вже й годі.
Жовтий його втішив:
Терпи, друже мій, терпи,
Та невдовзі й сам застогнав:
Несила вже, несила.
А синій колір, мовчазний, як небо,
Тихо голубив море
І жодного разу не мовив:
Мовляв, не можу більше.
Магнолія
Біля воріт лікарні
Цвіте дивне дерево — магнолія
Схиленими гілками вона
Накриває поверхню моря
А набряклими бруньками голубить
Заблукалу хмару
І попри це
Тільки з вікон лікарні
Можна її вгледіти
«І так нескінченно миготіли перед очима...»
І так нескінченно миготіли перед очима
Мак і зелене поле,
То мак ставав величезним,
Як поле.
То величезне поле — одним-однісіньким маком.
«Господи, дай забрати мені з собою цей вітер,..»
Господи, дай забрати мені з собою цей вітер,
Морський сірий вітер,
Морський Боже!
І цей день, цей зелений день
Повести,
І ще далекий куточок моря.
Синього, синішого за синяву,
Чистого, як очі янгола.
Хочу дивитись на них нескінченно
І гомоніти з ними,
Як з тими,
Котрих протягом свого життя
Поступово збирав у власному серці…
Не дрімай, Господи, дай повести з собою мені
Морський сірий вітер,
Дай повести, морський Боже!
«Він упав на коліна і попрохав траву:..»
Він упав на коліна і попрохав траву:
Хай стоїть ця дитина в світлі місяця…
Потім він спокійно видихнув кров,
І дитина постала в світлі місяця…
З’явилась біла хмара на дорозі,
І дитина стояла в світлі місяця…
Невже мене нема на цьому світі?
Голос дивно міняється:
Невже мене нема на цьому світі?
Далекий вітер моря витає перед очима:
Невже мене нема на цьому світі?
Земля повертає загублене повітря…
І чути голос, що плаче в тобі:
Хай стоїть ця дитина в світлі місяця…
Місяцелік
Січень
Сніг
Попіл
Спокійної
Пожежі
Зірок
Лютий
Не давали вікнам заснути
Хмарний вітер
Вітряний дощ
Дощова ніч
І як ніч самотня
Самотнім був дощ
Самотнім був вітер
Самотньо стогнав дім
Березень
Здійнялися віти
Птахів і дощів
Квітень
Зірка яка ще не була зіркою
І тремтіла росою
На зеленому полі
Шепотіла людині
Котра ще не була людиною
І дихала травою
На ранковому вітрі
Коли людина вбиває небо
Казала зірка
Це погана прикмета для зірок
Вони зникають тоді
Травень
Юний листочок
Що впав з дерева
На ніжну троянду
Схожу на величезне
зелене море
Здійняте в небо
Полум’ям
Світанку