Червень
В очах каменюки
Знайденої в пісках узбережжя
Ловлю
Закоханий погляд моря
Липень
Лежу в натомленій
Спекою траві
Тиша
І поморені голоси світу
Скоро велетенська комаха
Підхопить мене на власні крила
І я легкий мов музика
Здіймуся вгору
І врешті-решт
Помирюся з небом
Серпень
Метеликів — білих
Іскорок
Літа що минає —
Схопив несподівано
Вітер
Вересень
Ти вже не вересень
Ти геть пожовтів
І тремтиш від холоду
І твоє серце невтомно
Стукає в сухих листках платану
Яких ще шкодує вітер —
Все стукає
В очікуванні чогось
Жовтень
Погляд незнайомки
Вільним листком
Злетів з дерева
І падаючи хитається
В магічному вітрі моря
Ще мить
І щезне назавжди
Листопад
Сіла чайка
На щоглу зледенілого корабля
І став корабель
Крилатим
Грудень
Я був — осінню
А ти була — весною
Я був — літом
А ти була — зимою
І ось минув цілий рік
І нічого не змінилося
Весною — був я
А ти — осінню
І я вже — зима
А ти — літо
Повернення картини
Бачите: німфа, що молиться небу,
Сховалася в морській піні
Й перетворилася в цей аркуш паперу…
Жадібно читає, певне, Пан ці рядки…
«Місце...»
Місце
Нашого плачу
Розставань
І смерті —
Земля
А місце
Духовного злету
І народжень —
Серце
«Ніби камінь у калюжі...»
Ніби камінь у калюжі —
Погляд задумливої людини —
За межею саду,
За містом, за морем, —
І миттєво ввібрав в себе небо…
А потім кола знову повернулись
Морем, містом, садом
І знову
Знайшли прихисток в очах
Пам’ятник, який могли звести на будь-якій сторінці цієї книжки
Мандрівник, і подруга моя, кульбаба,
Що довіряє себе вітру,
Земля, вода, вогонь і вітер
Чергуються між цих рядків.
Тло паперу — це їхній білий погляд,
Розмова їхніх очей,
Тло паперу — це білий пам’ятник
невимовному.
«Відкладіть цю книжку…»
Відкладіть цю книжку…
І довго мрійте
про улюблену стежку,
Яку повільно засмоктує трава…
Тільки так, а не інакше, ми повіримо один одному…
«Ти мусиш шелестіти, небо,..»
Ти мусиш шелестіти, небо,
В наших садах,
Але ти мовчиш.
Ти мусиш звучати, небо,
В наших днях,
Але ти мовчиш.
Ти мусиш кричати, небо,
В наших словах,
Але ти мовчиш.
Ім’я людини, написане на крилі вітру
Ім’я людини написане на крилі вітру,
І нехай їй дається лишень одне життя,
Натомість у неї безліч пісень…
І одна з тих пісень
Про те саме:
«Ім’я людини написане на крилі вітру,
І нехай їй дається лишень одне життя,
Натомість у неї безліч пісень…»
Сум за Гагрою
Вечоріло
Небо болем пропливло по мені
І засумував я за тобою
Засмутили погляд
Важкі тіні землі
Зелений прибій
Полів
Засмутив слух
Звивистий голос ріки
Серце засмутили
Застиглі в запрудах століття
І ось звідкілясь згори
Стомлений голос
Твого моря сказав мені:
Невдовзі перетворюся в світло місяця
І жінка горда небесна
Схожа з далеким наспівом
Або несподіваним стогоном
Майнула в спогадах
Побачив вологі очі її
Подібні до чорних хмар
Так я скучив за тобою
Так я скучив за тобою
Місто поглядів
Так я скучив за тобою
І коли замружилось небо
І примчав вітер —
Сухий дощ —
Я відчув як
Влилася в кров мою
Твоя легкість
І моє тіло
Полетіло до тебе