Тим не менш, вона зімкнула свою руку довкола ножиців.
– Іди сюди, я тобі кажу, – мовив до неї Росс. – Зараз же, суко. – Переміщуючись до її ніг.
Вона повернулася і посунула на нього з манікюрними ножицями Наталі Гумбольт у кулаку. Вона вдарила його у обличчя – один раз, удруге, утретє, – доки він не почав волати. Усе ж таки, це був крик болю – навіть попри те, що він набув ознак гучного заливчастого реготу перед тим, як вона його прикінчила. Вона подумала: Малюк теж сміявся. Потім доволі значний проміжок часу не думала ні про що. Аж до настання пори, коли зійшов місяць.
. . .
Останні промені дня Кел зустрів сидячи у траві й витираючи сльози зі своїх щік.
Він в жодному разі не дав повної волі плачу. Він лише впав на власну дупу після хтозна стількох даремних блукань і вигукувань, адресованих Беккі, – вона вже давно припинила озиватись до нього, – а відтак його очі стали поколювати й зволожилися, і його дихання злегка охрипло.
Надвечір’я було чудове. Небо налилося глибокою, винятковою синявою, що затемнювалася майже до чорноти, а на заході, за церквою, обрій освітлювався пекельною загравою тліючого багаття. Він бачив його час від часу, коли вистачало сил на те, щоб підскочити й оглядітися, а також переконати себе, що є ще якийсь сенс оглядатися довкола.
Його кросівки повністю промокли, зробившись важчими, і боліли ноги. Внутрішні боки стегон свербіли. Він зняв правий кросівок і витрусив з нього кілька цівок темної води. Він не мав на собі шкарпеток, і його босі ноги набули мертвотної блідості й зморщилися, як у потопельника.
Він зняв другий кросівок, збираючись витрусити його, відтак завагався. Він підніс його до губ, відкинув назад голову, і дозволив замуленій воді – воді, що мала присмак його власної смердючої ноги, – вилитися в ротову порожнину.
Він чув тоді Беккі та Чоловіка віддалік у траві. Він розчув, як Чоловік розмовляв з нею веселим, сп’янілим голосом, мало не повчаючи її, – щоправда, Кел не міг розрізнити більшість з того, про що на той час велася розмова. Дещо було про камінь. Дещо – про танцюючих чоловічків. Дещо стосувалося відчуття голоду. Рядок зі старої пісні у стилі фолк[49]. Як там співав той чувак? Двадцять років письменництва, і вони призначають тебе на нічну зміну. Ні, не правильно. Але якоюсь мірою схоже. Фолк-музика не входила до кола інтересів Кела; він більше фанатів від «Раш»[50]. Вони мчали поверхнею «Перманентних Хвиль»[51] через усю країну.
Потім він почув, як вони молотили один одного і боролися у траві, почув здавлені зойки Беккі і просторікування Чоловіка. Наостанок долинули крики… крики, що були страшенно схожі на шалені веселощі. Не Беккі. Чоловіка.
Кел впав в істерику, бігаючи, стрибаючи і намагаючись догукатися сестри. Він кричав і бігав протягом досить тривалого часу, перш ніж остаточно опанував себе, змусив себе зупинитися і прислу́хатися. Він похилився, схопившись за коліна та тяжко дихаючи запаленим від спраги горлом, і зосередився на тиші.
Трава мовчала.
– Беккі? – знову позвав він охриплим голосом. – Бек?
Жодної відповіді, за винятком вітру, що плавно протікав бур’янами.
Він пройшовся ще трохи. Він знову позвав її. Він сів. Він намагався не плакати.
І надвечір’я було чудове.
Він усоте безнадійно порився в кишенях, охоплений невимовним бажанням виявити там суху, запилюжену пластинку «Джусі Фрут». Він купив пачку «Джусі Фрут» в Пенсільванії, але вони спільно з Беккі зужили гумку ще до того, як дістались меж Огайо. Купувати «Джусі Фрут» було все одно, що викидати гроші на вітер. Цей цитрусовий спалах солодкого смаку минав безслідно після чотирьох секунд жування і… Він відчув клаптик цупкого паперу і дістав сірники-книжечку[52]. Кел не палив, але йому дали їх безкоштовно у крамничці алкогольних напоїв, через вулицю від Каскаскійського Дракона у Вандалії. Зверху на обкладинці розміщувалося зображення 35-футового[53] дракона з нержавіючої сталі. Беккі та Кел заплатили за жменю жетонів і провели більшу частину раннього надвечір’я підгодовуючи великого металевого дракона, аби повитріщатися на спалахи палаючого пропану, що струменіли з його ніздрів. Кел уявив собі дракона тут, у полі, і відчув приємне запаморочення від мрійливої думки про те, як дракон дмухає руйнівним струменем вогню на траву.