— Ніхто не торкався цього відтоді, як ми бачились востаннє? — спитав він суворо. — Пам’ятаєш, ми навмисно просили тебе не чіпати волосся.
— Так! — відповіла я, вдячна за те, що можу довести: бодай щось я виконала. — Тобто ні, я маю на увазі, ніхто не підрізав його. Я не забула про ваше прохання.
Насправді я забула. Просто не було потреби стригти волосся, от і все. Відтоді як я опинилась удома, єдиною зачіскою, яку я робила, була стара добра коса, яка вільно лягала на спину.
Здається, це трохи заспокоїло трійцю, ми розцілувалися, і нарешті вони всадовили мене на стілець у кімнаті й почали теревенити, не надто переймаючись, слухаю я їх чи ні. Доки Вінія реанімувала мої брови, Октавія нарощувала нігті, а Флавій втирав липку рідину мені у волосся, я слухала про Капітолій. Про те, якою подією стали цьогорічні Ігри, і яким нудним стало життя, коли все скінчилося, і як усі чекають не дочекаються, коли вже ми з Пітою завітаємо в Капітолій наприкінці Туру переможців. А після цього Капітолій почне готуватися до Червоної чверті.
— Хіба не чудово?
— Як же тобі пощастило!
— Щойно перемогла — і вже наступного року будеш ментором під час Червоної чверті.
Їхні слова тонули у морі захвату.
— Ага, — відповіла я нейтральним голосом. А що ще казати? І в звичайний рік бути ментором трибута — це нічний кошмар. А тепер я не можу спокійно проходити повз школу — повсякчас уявляю, кого з оцих дітлахів я наставлятиму. Але, що гірше, цей рік — сімдесят п’ята річниця Голодних ігор, тобто вже третя Червона чверть. Вони проводяться що двадцять п’ять років, аби гідно відзначити річницю поразки округів, і святкування відбувається набагато пишніше, ніж зазвичай, а більше розваг для Капітолія означає більше пасток для трибутів. Я, звісно ж, іще жодного такого святкування не бачила. Але, пам’ятаю, у школі нам розповідали, що в другій Червоній чверті Капітолій забажав, щоб округи послали на арену вдвічі більше трибутів. В подробиці вчителі не вдавалися, і це дивно, адже саме того року Геймітч Абернаті з Округу 12 завоював свою корону.
— Геймітчу слід приготуватися — до нього буде підвищена увага, — промовила Октавія.
Геймітч ніколи не розповідав мені про власний досвід на арені. А я ніколи не питала. І навіть якщо я і бачила повтор тих Ігор по телевізору, то була замала, щоб це запам’ятати. Але цього року Капітолій не дасть йому забути про себе. З іншого боку, добре, що під час Червоної чверті наставляти трибутів будемо ми з Пітою, бо я можу закластися, що з Геймітча толку не буде.
Коли тему Червоної чверті було вичерпано, моя підготовча команда почала натхненно розводитися про своє життя, на мою думку, цілком безглузде. Вони переповідали, хто що сказав про людей, яких я не знаю, та які туфлі вони собі придбали, а Октавія затягла довгу історію про те, який кумедний вигляд у пір’ї мали гості, запрошені на її день народження.
Скоро брови мої свербіли, волосся зробилося гладеньким і шовковистим, а нігті тільки й чекали на лак. Очевидячки, трійця мала вказівки привести до ладу лише мої руки та обличчя, либонь, через те, що погода холодна, тож тіло ховатиметься під одягом. Флавій страшенно хотів намалювати мені вуста пурпуровою помадою (його власної торгової марки), та коли мені почали робити макіяж і фарбувати нігті, обмежився рожевою. З палітри кольорів я могла судити, що Цинна вирішив створити ніжний, а не сексуальний образ.
От і добре. Я занадто непереконливо граю спокусницю. І Геймітч це дуже швидко довів, коли наставляв мене перед інтерв’ю на Іграх.
Ввійшла мама, трохи знервована, і сказала, що Цинна попросив її показати моїй підготовчій команді, як вона заплела мені коси на Жнива. Вінія, Флавій і Октавія зраділи, а потім, цілком поглинуті процесом, дивились, як вона заплітала ретельно продуману зачіску. В дзеркалі я бачила серйозні обличчя, що стежать за кожним маминим рухом, бачила нетерпіння — коли вже прийде їхня черга і собі спробувати. До речі, всі троє з такою повагою ставились до моєї матері, що мені аж прикро було через те, як сама я зверхньо ставлюся до них. Хтозна, якою була б я і про що теревенила, якби виросла в Капітолії. Можливо, і моїм найбільшим розчаруванням були б костюми з пір’я на дні народження.
Коли зачіска була готова, я спустилась униз і побачила у вітальні Цинну — єдиний погляд на нього приніс мені надію. Мій стиліст був такий самий, як і завжди: простий одяг, коротко стрижене темне волосся, лише натяк на золотаву підводку для очей. Ми обнялись, і я ледь втрималася, щоб не вибовкати все про президента Снігоу. Але ні, я вирішила, що першому розкажу Геймітчу. Він ліпше знатиме, хто ще витримає цей тягар. Хай там як, із Цинною легко спілкуватися. Останнім часом ми багато розмовляли по телефону — той дістався нам разом із будинком. Сміхота — майже ніхто з наших знайомих телефону не має. Піта має, але природно, що йому я не дзвоню. Геймітч зірвав свій телефон зі стіни десь рік тому. Ще телефон має моя подруга Мадж, донька мера, але якщо ми хочемо поспілкуватися, ми просто зустрічаємося. Спочатку ми навіть не торкалися телефону. Але потім почав дзвонити Цинна — час було попрацювати над моїми талантами.