Плутарх Гевенсбі. Здається. Хоча я тільки раз із ним перемовилася... Чийсь хрипкий голос поставив запитання, але я не розчула.
— Мені шкода, але ні. Доправити тебе в Округ 4 я не зможу. Але я вже дав наказ, і якщо можливість буде, її знайдуть і привезуть. Фінею, я зробив, що міг.
Фіней! Я ніяк не могла вхопити ні суть розмови, ні яким чином вона може відбуватися між Плутархом Гевенсбі та Фінеєм Одейром. Невже Фінея так цінують у Капітолії, що йому пробачать усі злочини? Чи він дійсно не уявляє, які були справжні наміри Біпера?.. Фіней прокаркав іще кілька слів, повних відчаю.
— Не мели дурниць! Буде тільки гірше! Тоді вже її точно вб’ють. Доки живий ти, і її триматимуть як приманку! — сказав Геймітч.
Сказав Геймітч?! Я штовхнула двері та ввалилась у кімнату. Геймітч, Плутарх і вельми пошарпаний Фіней сиділи за накритим столом, але страв ніхто не торкався. З круглих вікон струменіло ясне світло, а вдалині миготіли верхівки лісових дерев. Ми летіли!
— Ну що, дорогенька, бачу, ти припинила спроби накласти на себе руки? — буркнув Геймітч, не приховуючи роздратування. А коли я кинулась на нього, він звівся з-за столу і міцно схопив мене за зап’ястки. Поглянув на мою руку. — Чудово, ти зі шприцом — проти Капітолія! Бачиш, чому тобі не довіряють розробляти стратегію?
Я витріщилася на нього, нічого не розуміючи.
— Кинь.
Він так стиснув мені правий зап’ясток, що пальці самі розчепилися і шприц випав на підлогу. Потім Геймітч всадовив мене в крісло поряд із Фінеєм.
Плутарх поставив переді мною тарілку з бульйоном і булочку. Вклав мені в руку ложку й набагато люб’язнішим тоном, ніж Геймітч, припросив:
— Поїж.
Геймітч сидів навпроти мене.
— Катніс, — промовив він, — зараз я поясню тобі, що сталося. Тільки не став мені питань, доки я не закінчу. Втямила?
Я тупо кивнула. І ось що він мені розповів.
Над планом, як викрасти нас з арени, працювали з моменту оголошення Червоної чверті. Переможці з Округів 3, 4, 6, 7, 8 та 11 про це знали або здогадувалися. Вже кілька років Плутарх Гевенсбі належав до таємної організації, яка взяла собі за мету скинути владу Капітолія. Це він забезпечив, щоб серед зброї біля Рогу достатку опинився дріт. Завданням Біпера було пробити силове поле. Хліб, який ми отримували на арені, насправді був свого роду шифровкою: повідомляв про час утечі. Округ, із якого присилали хліб, означав день. Третій. Кількість булочок — час. Двадцять чотири — полуніч. Вертоліт, на якому ми зараз перебували, прилетів з Округу 13. Отож Бонні та Твіда, жінки з Округу 8, яких я зустріла в лісі, не помилялися ні щодо його існування, ні щодо його оборонних можливостей. І зараз ми манівцями летіли саме туди, до Округу 13. Більшість округів Панему повстали — країна у вогні.
Геймітч урвав оповідь, аби переконатися, що я все зрозуміла. А може, поки що й не збирався розповідати мені більше.
Жахливо усвідомлювати, що я була лише пішаком у цьому детально розробленому плані, як я була пішаком у Голодних іграх. Мене використали без моєї згоди, нічого мені не повідомивши. В Голодних іграх я принаймні розуміла, що зі мною граються.
А тут... Мої начебто друзі розвели ще більшу таємничість.
— Ви нічого мені не сказали, — голос мій був хрипкий, як у Фінея.
— Ні тобі, ні Піті. Не могли ризикувати, — пояснив Плутарх. — Я навіть боявся, що ти на Іграх обмовишся комусь, як я показав тобі годинник, — він дістав із кишені годинник, провів пальцем по кришталевому циферблату — і спалахнула переспівниця. — Звісно, я тобі його показав саме тому, що хотів натякнути, якою буде арена. Як менторові. Гадав, що це допоможе мені завоювати твою довіру. Я ж бо навіть і уявити не міг, що ти знову опинишся в ролі трибута.
— Але я й досі не розумію, чому від нас із Пітою все приховали, — зронила я.
— Бо щойно згорить силове поле, в першу чергу схопити намагалися б саме вас, тож що менше ви знали, то краще, — пояснив Геймітч.
— В першу чергу? Але чому? — не вгавала я, силкуючись зібратися з думками.
— З тих самих причин, з яких ми всі погодились померти, аби зберегти життя вам! — вигукнув Фіней.
— Ні, Джоанна хотіла мене вбити! — запротестувала я.
— Джоанна тебе вирубала, щоб вирізати з твоєї руки маячок, а ще — відвести від тебе Брута й Енобарію, — сказав Геймітч.
— Що? — не повірила я своїм вухам. У мене розболілась голова; коли вже вони припинять перебивати один одного?.. — Не розумію, що ви...
— Ми мусили тебе врятувати, Катніс, тому що ти — переспівниця! — сказав Плутарх. — Поки живеш ти — живе революція!