Я втомилася від неосяжності й безкінечності цих просторів. Коли зайшла Еффі та сповістила, що час одягатися, я не заперечувала.
Я повернулась назад у купе і дозволила підготовчій команді взятися до моєї зачіски й макіяжу. Зайшов Цинна, в руках він тримав жовтогарячу сукню, прикрашену візерунками з осіннього листя. І я згадала про те, як Піті подобається цей колір.
Потім Еффі зібрала нас із Пітою і востаннє повторила програму на день. У деяких округах переможці проїжджають через усе місто, а жителі їх вітають. Але в Окрузі 11 — можливо, через те, що міста особливо й немає, бо хатинки розкидані задалеко одна від одної, а може, через те, що під час збору врожаю люди потрібні на полях, а не в місті, — наша публічна поява обмежувалась лише майданом. Майдан містився перед величезною мармуровою будівлею — Будинком правосуддя. Колись він, мабуть, був дуже гарним, але час узяв своє. Навіть по телевізору можна було роздивитися плющ, що обплів побитий фасад і прогнутий дах. Сам майдан був оточений брудними вітринами крамничок, більшість із яких узагалі давно не працювали. Якщо десь в Окрузі 11 і є заможні райони, то це точно не тут.
Весь наш публічний виступ проходитиме надворі — на веранді, як назвала це Еффі, а саме на мощеному кахлями портику між сходами та вхідними дверима Будинку правосуддя, затіненому дашком, що його підтримують колони. Нас із Пітою відрекомендують публіці, потім мер Округу 11 виголосить промову на нашу честь, а ми відповімо заздалегідь підготовленими в Капітолії словами вдячності. Якщо у переможця були союзники з числа загиблих трибутів, то вважається за гарний тон згадати про них і сказати щось від себе. Я маю сказати щось про Руту й Трача, але щоразу, коли я вдома сідала готувати промову про них, все так і закінчувалось порожнім аркушем паперу. Мені важко говорити про них спокійно. На щастя, Піта щось там собі написав, і якщо внести невеличкі зміни, ця промова зарахується нам обом. Наприкінці церемонії нас нагородять чимось на кшталт почесного значка, і ми зможемо ретируватись у Будинок правосуддя, де на нас чекатиме святкова вечеря.
Коли потяг під’їхав на вокзал Округу 11, Цинна саме завершив останні штрихи до мого образу, туго перев’язав мені коси помаранчевою стрічкою і причепив до сукні золоту брошку-переспівницю, з якою я не розлучалась на арені. На платформі нас ніхто не зустрічав, не було делегації від влади, лише восьмеро миротворців, які провели нас прямісінько до кузова броньованої вантажівки. Коли двері за нами з брязканням зачинились, Еффі пирхнула.
— Чудово, зустрічають нас, ніби ми всі тут злочинці, — промовила вона.
«Не всі, Еффі. Тільки я», — подумалось мені.
З вантажівки випустили нас лише перед чорним ходом до Будинку правосуддя. Ми поквапились усередину. Я зачула чудові пахощі майбутнього бенкету, але вони все одно не могли перебити смороду плісняви та гнилизни. Нам не дали часу роззирнутись. Поки ми квапливо прошкували до головних дверей, на майдані залунав гімн. Хтось швидко почепив на мене мікрофон. Піта взяв мене за ліву руку. Мер оголосив наш вихід, і масивні двері зі скрипом відчинилися.
— Всміхайтеся ширше! — звеліла Еффі й підштовхнула нас. Ноги вже несли нас уперед.
«Ось воно. Ось коли я маю переконати всіх, що до нестями закохана в Піту», — думала я. Зазвичай урочистості чітко сплановані, тож як мені це зробити? Зараз не час для поцілунків, але я, можливо, щось вигадаю.
Коли ми вийшли, зірвалися гучні оплески, але ні підбадьорливих вигуків, ані свисту, як у Капітолії, не було. Ми ступали затіненою верандою, поки не вийшли з-під даху, й ось ми вже на верхівці залитих сонцем мармурових сходів. Коли очі призвичаїлися до сонця, я побачила, що будинки навколо майдану оздоблені величезними прапорами, які ховали сліди руйнації. Майдан юрмився від люду, але я збагнула, що це лише купка мешканців округу.
Як завжди, для родин загиблих трибутів під сценою було збудовано спеціальну платформу. З боку Трача тут були тільки згорблена старенька і висока дужа дівчина, гадаю, його сестра. А з боку Рути... Я була неготова побачити родину Рути. Її батьків із засмученими обличчями. Її п’ятьох молодших сестер, схожих на неї як викапані. Тонка постава, блискучі карі очі. Вони тулилися, ніби зграйка маленьких чорних пташок.