— Піто, якби я запропонувала тобі втекти з округу разом зі мною, ти б погодився?
Піта зупинився й узяв мене за руку. Йому не довелося зазирати мені в обличчя, аби впевнитися, що я кажу серйозно.
— Залежно від твоїх мотивів.
— Я не переконала президента Снігоу. В Окрузі 8 — повстання. Отож нам слід чимшвидше забиратися геть, — випалила я.
— Під «ми» ти маєш на увазі тільки тебе й мене? Хто ще піде з нами? — спитав Піта.
— Моя родина. Твоя також, якщо захочуть. Можливо, ще Геймітч, — відповіла я.
— А Гейл? — спитав Піта.
— Я не знаю. Здається, в нього інші плани.
Піта похитав головою і сумно мені всміхнувся.
— Авжеж, у нього інші плани. Певна річ, Катніс, я піду з тобою.
В моїй душі зажевріла надія.
— Підеш?
— Так. Але я не думаю, що підеш ти, — сказав він.
Я висмикнула руку.
— Тоді ти не знаєш мене. Готуйся. Зволікати нам не можна.
Я рушила геть, але Піта не відставав.
— Катніс, — гукнув Піта.
Я не стишила кроку. Якщо він вважає, що моя ідея нездала, то я не хочу нічого про це чути, бо інших ідей у мене немає.
— Катніс, стривай!
Я буцнула зі стежки замерзлу грудку брудного снігу й почекала на Піту. Від вугільного пилу навіть сніг здавався бридким.
— Якщо хочеш, я справді втечу з тобою. Але мені здається, нам варто спершу обговорити це з Геймітчем. Аби переконатися, що наш учинок не завдасть тільки більшої шкоди.
Раптом Піта підвів голову.
— А це що таке?
Я задерла підборіддя. Я була така заклопотана власними переживаннями, що навіть не зауважила — з площі лине дивний гамір. Свист, удар, дивний звук, наче всі одночасно затамували подих.
— Ходімо швидше, — мовив Піта, ураз спохмурнівши — невідомо чому. Не уявляю, що то за звуки, що відбувається на площі. А Піта, схоже, приготувався до найгіршого.
Коли ми дісталися площі, стало очевидно, що там щось коїться, але натовп був надто щільний — нічого не видно. Піта заліз на коробки, які стояли попід стіною цукерні, подав мені руку і, поки я намагалася залізти до нього, уже пробігав очима площу. На півдорозі, ще я не видерлась нагору, він перегородив мені шлях.
— Злазь. І тікай мерщій! — прошепотів він, але голос його був твердий і наполегливий.
— Що таке? — я силкувалася залізти на коробки.
— Катніс, іди додому! Присягаюся, за хвилину я тебе наздожену! — промовив він.
На площі точно коїться щось жахливе. Я висмикнула руку і почала пробиватися крізь натовп. Люди бачили мене, впізнавали — і лякалися. Чиїсь руки намагалися мене відштовхнути. Зусібіч линули стишені голоси:
— Дівчино, забирайся.
— Зробиш тільки гірше.
— Чого ти хочеш домогтися? Щоб його вбили?
Але в цю мить моє серце калатало так швидко і несамовито, що я заледве розрізняла слова. Я знала одне: те, що відбувається в центрі площі, призначене саме для моїх очей. Коли я нарешті продерлася крізь натовп, виявилося, що права. І Піта був правий. І голоси теж були праві.
Гейл за зап’ястки був прив’язаний до дерев’яного стовпа. Над ним, прибита за шию цвяхом, висіла дика індичка, яку він уполював у лісі. Гейлова куртка валялась на землі, сорочка була подерта. Він без тями впав на коліна — тільки мотузки на зап’ястках тримали його. Замість спини в нього був закривавлений шмат м’яса.
Позаду Гейла стояв незнайомець — я впізнала його однострій. Це форма старшого миротворця. Втім, то не був старий Крей. Незнайомець був високий на зріст, м’язистий, із ретельно напрасованими стрілками на штанях.
Картинка ніяк не складалась у моїй голові, аж поки я не побачила, як його рука здійняла батіг.
РОЗДІЛ 8
— Ні! — зойкнула я і стрибнула вперед.
Зупинити замах було вже неможливо, та й я усвідомлювала, що мені на це забракне сил. Тому я кинулася просто поміж батогом і Гейлом. Розкинула руки, захищаючи понівечене Гейлове тіло, бо сам він ухилитися вже не міг. Уся сила удару обрушилась мені на ліву щоку.
Біль був нестерпний, на мить я мов осліпла. Перед очима затанцювали вогненні цятки, і я впала навколішки. Однією рукою схопилася за щоку, а другою силкувалася втримати рівновагу. Я вже відчувала, як на щоці проступає рубець, а набряк застилає мені око. Каміння піді мною було вологим від Гейлової крові, а повітря — важким від її запаху.
— Припиніть! Ви його вб’єте! — пронизливо заверещала я.
Краєм ока я побачила обличчя мого нападника. Жорстоке, з глибокими зморшками, зі злим ротом. Сиве волосся було підстрижене зовсім коротко — замалим не поголене, очі — такі чорні, що, здавалось, у них — самі лише зіниці, а довгий прямий ніс був червоний від морозу. Сильна рука знову здійнялася, чоловік пильно дивився на мене. Я закинула руку за спину, безтямно шукаючи стрілу, але зброя моя, звісно ж, залишилась у лісі. Я скреготнула зубами в очікуванні наступного удару.
— Зупиніться! — гримнув чийсь голос, і я угледіла Геймітча, який перечепився через миротворця, що лежав на землі. То був Дарій. На чолі попід рудим волоссям проступала багряна ґуля. Він був непритомний, але досі дихав. Що трапилося? Невже він іще до мого приходу намагався заступитися за Гейла?
Геймітч, проігнорувавши Дарія, грубо поставив мене на ноги.
— О, чудово! — він схопив мене за підборіддя й огледів рану. — Наступного тижня в неї фотосесія — вибираємо весільну сукню. І що я тепер маю казати її стилісту?
В очах незнайомця з батогом майнув відблиск упізнавання. Надворі мороз, тож на мені була купа одягу, на обличчі — жодного макіяжу, косу я заплела нашвидкуруч і сховала під пальтом. У такому вигляді, мабуть, нелегко було в мені впізнати переможницю останніх Голодних ігор. А особливо тепер, коли пів-обличчя набрякло. А от Геймітча показували по телевізору щороку, тому не впізнати його було неможливо.
Чоловік опустив батіг.
— Вона перешкоджала покаранню злочинця, який, до всього, ще й сам зізнався.
Все в незнайомцеві: його командний голос, його дивний акцент, — застерігало про невідому загрозу. Звідки він приїхав? З Округу 11? Чи з Округу З? А може, з самого Капітолія?
— Мені байдуже, навіть якщо вона висадила в повітря Будинок правосуддя! Подивіться на її щоку! Як вона за тиждень постане перед камерами? — гаркнув Геймітч.
— Це не мої проблеми, — голос чоловіка і досі був холодний, але я відчула в ньому нотку сумніву.
— Поки що ні, друже, але я, повернувшись додому, в першу чергу зателефоную в Капітолій, — промовив Геймітч, — щоб дізнатися, хто уповноважив вас зіпсувати гарненьке личко моєї підопічної!
— Хлопець займався браконьєрством. Зрештою, яке їй до нього діло? — промовив чоловік.
— Він — її двоюрідний брат, — Піта обережно взяв мене за вільну руку. — А вона — моя наречена. Щоб відбатожити хлопця, вам доведеться спершу відшмагати нас обох.
Мабуть, у цілому окрузі тільки ми троє могли дозволити собі так поводитись. Бодай тимчасово. Наслідки не забаряться. Але в цю мить мене турбувало єдине — як урятувати життя Гейлові. Новий старший миротворець озирнувся на підлеглих. Я полегшено зауважила, що всі обличчя були знайомі — це наші старі друзі з Горна. Було очевидно: їм зовсім не подобалося те, що відбувалося навколо.
Жінка на ім’я Пурнія, яка частенько обідала в Сальної Сей, зробила твердий крок уперед.
— Сер, гадаю, як на перше правопорушення, ви завдали йому вже достатньо ударів. Хіба що правопорушнику винесли смертний вирок, але у нас такий вирок здійснюється через розстріл.
— Це стандартна процедура? — перепитав старший миротворець.
— Так, сер, — промовила Пурнія, і кілька людей кивнули на згоду. Я була впевнена, що ніхто цього насправді й близько не знає, адже на Горні, коли хтось з’являється з дикою індичкою в руках, стандартна процедура — пропонувати за неї і найвигіднішу ціну.