— Виведіть її звідси, — звеліла мати.
Геймітч і Піта буквально виволочили мене з кімнати, а я викрикували якісь грубощі. В одній із кімнат вони вклали мене на ліжко і міцно тримали, доки я не припинила пручатися.
Поки я лежала, схлипуючи, а сльози намагалися пробитися крізь щілину, на яку перетворилося моє око, Піта пошепки розповідав Геймітчу про президента Снігоу та про повстання в Окрузі 8.
— Катніс пропонує нам усім тікати, — підсумував він. Але якщо Геймітч і мав свою думку щодо цього, він її не висловив.
За якийсь час прийшла мати й узялася до мого обличчя. А тоді довго тримала мене за руку і пестила, поки Геймітч розповідав, що ж трапилося з Гейлом.
— Отже, знов починається? — промовила вона. — Як раніше?
— Схоже на те, — була відповідь. — Хто б міг подумати, що ми шкодуватимемо, коли старий Крей піде у відставку?
Крея не любили не тільки через його однострій миротворця, а й через те, що він мав звичку за гроші заманювати нужденних молодих жінок до себе в ліжко, — ось чому він викликав відразу. У найважчі часи найголодніші в сутінки збирались у нього під дверима, змагаючись за можливість заробити кілька монет, продавши своє тіло, щоб нагодувати родину. Якби я була трохи старша, коли помер батько, я б, мабуть, учинила так само. Але натомість я навчилась полювати.
Я не знала,(що саме мала на увазі моя мати, кажучи «знов починається», але була занадто розлючена й ображена, щоб її спитати. Але в голові таки десь відклалося, що повертаються гірші часи, бо коли пролунав дзвоник у двері, я скочила з ліжка. Хто це може бути в таку пізню годину? Відповідь тільки одна. Миротворці.
— Гейла не заберуть, — промовила я.
— Може, це прийшли по тебе, — зронив Геймітч.
— Або ж по вас, — відтяла я.
— Це ж не мій дім, — нагадав він. — Але я відчиню.
— Ні, я сама відчиню, — тихо промовила мати. Одначе ми всі попрямували за нею в коридор, до дверей, за якими наполегливо лунав дзвоник. Та коли мати відчинила двері, за ними, замість цілого взводу миротворців, стояла самотня засніжена постать. Мадж. Вона простягла мені мокру картонну коробочку.
— Це для твого друга, — промовила вона.
Я зняла кришку і побачила всередині півдюжини пляшечок із прозорою рідиною.
— Це моєї мами. Вона дозволила. Беріть, будь ласка.
Вона розвернулась і зникла у завірюсі — ми не встигли її зупинити.
— Божевільна, — пробурмотів Геймітч, коли ми рушили за матір’ю на кухню.
Хай що мати дала Гейлу, я мала рацію — це не зарадило. Він скреготів зубами, все тіло блищало від поту. Мати наповнила шприц прозорою рідиною і зробила Гейлу укол у руку. Майже одразу його обличчя почало вияснюватися.
— Що це за ліки? — спитав Піта. — З Капітолія. Називаються морфлій, — відповіла мати.
— Я не знав, що Мадж знайома з Гейлом, — промовив Піта.
— Раніше ми продавали їй суниці, — буркнула я майже зі злістю.
Що ж мене так розлютило? Звісно ж, не те, що Мадж принесла ліки.
— Мабуть, вона дуже любить суниці, — зронив Геймітч.
Ось що мене роздратувало! Натяк, що між Гейлом і Мадж щось є. Мені це не сподобалося. Дуже не сподобалося.
— Вона моя подруга, — тільки й спромоглася я відповісти.
Тепер, коли знеболювальне трохи полегшило Гейлові страждання, ми теж розслабилися. Прим нагодувала нас печенею з хлібом. Мати запропонувала Гейзел відпочити в одній із кімнат, але вона пішла додому, до малечі. Геймітч і Піта хотіли залишитися, але мати відіслала їх обох по домівках. Вона знала, що заганяти мене в ліжко зараз марно, тому дозволила побути з Гейлом, поки вони з Прим відпочинуть.
Ми з Гейлом залишились на кухні наодинці, я сіла на стілець Гейзел і взяла Гейла за руку. За якийсь час пальці мої насмілились діткнутися його обличчя. Я вперше торкалась його густих темних брів, вигину щоки, лінії носа, ямки, де починається шия. Я провела рукою по щетині на його підборідді й нарешті дісталась губ. М’яких, повних, ледь потрісканих. Його подих зігрів мою замерзлу шкіру.
Цікаво, уві сні всі здаються молодшими? Зараз Гейл був схожий на того хлопчика, на якого я наскочила в лісі багато років тому, — хлопчика, що звинуватив мене, буцім я краду здобич із його пасток. Що за двоє ми були тоді — налякані безбатченки, долею примушені рятувати наші родини від голодної смерті. Відчайдушні, але з того дня більше не самотні, бо знайшли одне одного. Я згадувала чудові миті, проведені в лісі, ліниву пообідню риболовлю, день, коли я навчала Гейла плавати, той раз, коли я підвернула коліно і він відніс мене додому. Ми по-дорослому розраховували одне на одного, прикривали одне одному спини, спонукали одне одного бути відважними.
Вперше подумки я помінялася з Гейлом місцями. Уявила, що це Гейл на Жнивах зголосився добровольцем замість Рорі, щоб урятувати братика, уявила, що він зник із мого життя і, щоб вижити, став хлопцем якоїсь незнайомої дівчини, а потім повернувся додому разом із нею. Вони живуть поряд. Він пообіцяв із нею одружитися.
Ненависть, яку я відчула до Гейла, до примарної дівчини, до всього, що я собі науявляла, була така реальна та близька, що мені забракло повітря. Гейл мій. А я його. І крапка. Чому для того, щоб я це усвідомила, йому довелося мало не померти під батогом?
Бо я егоїстка. Боягузка. Бо я з тих дівчат, які замість допомогти тікають, рятуючи власне життя й залишаючи страждати та помирати тих, хто втекти не може. Саме таку дівчину Гейл сьогодні зустрів у лісі.
Не дивно, що я виграла Ігри. Які ніколи жодна пристойна людина не вигравала.
«Ти врятувала Піту», — промайнуло слабке виправдання.
Але зараз навіть це було під питанням. Я добре знала і розуміла: якщо я дозволю хлопцеві загинути, то коли повернуся в Округ 12, моє життя стане нестерпним.
Я поклала голову на краєчок столу, кривлячись від огиди до самої себе. Шкодуючи, що не загинула на арені. Бажаючи, щоб Сенека Крейн підірвав мене, як і мав, за словами президента Снігоу, зробити, коли я піднесла до рота отруйні ягоди.
Ягоди. Я зрозуміла, що відповідь на питання, хто я така, захована в тій пригорщі отруйних ягід. Якщо я хотіла врятувати Піту, бо знала, що мене обминатимуть, як пранцювату, коли повернусь без нього, тоді я нікчема, негідниця, паскуда. Якщо зробила це, бо кохаю Піту, тоді я знов-таки егоїстка, але мене можна пробачити. Та якщо я використала ягоди, щоб кинути виклик Капітолію, я чогось варта. От тільки проблема в тому, що я гадки не маю, що саме відбувалось у моїй душі в той момент.
А може, люди в округах праві? Може, то й справді був вияв непокори, навіть якщо вчинила я його несвідомо? Бо десь глибоко в нутрі я таки усвідомлюю, що втекти і врятувати родину і друзів — це не вибір. Навіть якби втеча вдалася. Це нічого не виправить. Не припинить катувань — таких, як сьогодні зазнав Гейл.
Життя в Окрузі 12 не надто відрізняється від життя на арені. В якусь мить слід просто припинити втікати, розвернутися й постати віч-на-віч із тими, хто хоче твоєї смерті. Найважче — знайти в собі мужність це зробити. А в Гейла ця мужність є. Він народився бунтівником. А я мрію про втечу.
— Пробач мені, — прошепотіла я, нахилилась і поцілувала його.
Його вії затремтіли, і він поглянув на мене крізь туман ліків.
— Привіт, Катніп.
«Катніп» — це котовник, від якого шаленіють коти. Гейл прозвав мене так, коли в лісі до мене якось причепилася скажена рись.
— Привіт, Гейле, — промовила я.
— Я думав, ти вже втекла, — сказав він.
Вибір у мене невеликий. Померти, як загнаний звір, у лісі, або ж померти тут, поряд із Гейлом.
— Я нікуди не тікаю. Я залишаюся, щоб створити ще більше проблем.
— Я теж, — усміхнувся Гейл — і тут-таки ліки затягнули його в забуття.
РОЗДІЛ 9
Хтось потрусив мене за плече, і я випросталась на стільці. Виявляється, я так і заснула, поклавши голову на стіл. Біле простирадло добре пом’яло мою здорову щоку. Друга щока, яка скуштувала батога від Треда, пульсувала від болю. Гейл і досі спав, але пальці наші були переплетені. Я відчула запах свіжого хліба і покрутила задерев’янілою шиєю в пошуках Піти. Він стояв поряд і сумно дивився на нас. Я зрозуміла, що він тут уже довгенько.