Коли Еффі постукала в двері, щоб покликати на вечерю, всі клітки вже спорожніли. І та легкість, яку я тепер відчувала, радувала мене.
За вечерею панувала пригнічена атмосфера. Настільки пригнічена, що нескінченне мовчання розбивалося тільки тоді, коли забирали одні страви та приносили нові. Холодний суп із перетертих овочів. Рибні пироги з густим як крем соусом з лайма. Маленькі пташки, запечені з апельсиновим соусом, які подаються з диким рисом і крес-салатом. Шоколадний крем із вишнями.
Час від часу Піта з Еффі робили спроби розговорити присутніх, але розмови швидко сходили нанівець.
— Чудовий колір волосся, Еффі, — казав Піта.
— Дякую. Я хотіла, щоб він пасував до брошки Катніс. Може, тобі теж зробити золоту пов’язку на щиколотку, а Геймітчу — золотий браслет чи щось таке, аби зразу було видно, що ми — команда? — запропонувала Еффі.
Очевидячки, Еффі й гадки не мала, що переспівниця з моєї брошки стала символом повстанців. Принаймні в Окрузі 8. А от у Капітолії переспівниця була тільки милим нагадуванням про особливо захопливі Голодні ігри. А як інакше могло бути? Справжні бунтівники не помістять секретний символ на прикрасах — занадто їх важко знищити. Вони прикрашають ним хліб, який у разі чого можна просто ковтнути.
— Чудова ідея! — оживився Піта. — Геймітчу, а що ви на це скажете?
— Та нехай, — байдуже промовив той.
Він більше не пиячив, але було видно, що йому дуже хочеться. Побачивши, як він старається, Еффі навіть попросила офіціантів прибрати її склянку вина, та все одно Геймітч був у жалюгідному стані. Якби він був трибутом, не почувався б зобов’язаним Піті й міг би жлуктити, скільки влізе. Але тепер йому доведеться напружитися, щоб Піта вижив на арені, повній старих Геймітчевих друзів, — і скоріш за все, він цю справу провалить.
— Може, вам ми також перуку вдягнемо, — зробила я спробу пожартувати. Але Геймітч кинув на мене такий погляд, що я миттю облишила його, і доїдали ми крем у тиші.
— Переглянемо запис сьогоднішніх Жнив? — запропонувала Еффі, витираючи куточки губ білою лляною серветкою.
Піта пішов до свого купе по блокнот, у якому він робив нотатки про переможців, і ми зібрались у купе, де був телевізор, аби нарешті дізнатися, хто ж складе нам конкуренцію на арені. Коли заграв гімн і почалася щорічнацеремонія жеребкування в дванадцятьох округах, ми саме розсілися по місцях.
За всю історію Голодних ігор було сімдесят п’ять переможців. Досі живі п’ятдесят дев’ять. Чимало з них я впізнала — когось пам’ятала з попередніх Ігор як трибутів чи менторів, когось бачила у записах, які ми нещодавно переглянули. Деякі були такі старі та хворі, знищені наркотиками чи випивкою, що робити ставку на них сенсу не було. Як і очікувалося, трибутів-кар’сристів з Округів 1, 2 й 4 було найбільше. Але кожен округ нашкрябав щонайменше по одному переможцю чоловічої та жіночої статі.
Церемонії Жнив проходили швидко. Піта старанно малював у своєму блокноті зірочки навпроти прізвищ обраних переможців. Геймітч просто дивився, його обличчя не виказувало жодних емоцій, коли на сцену піднімалися його приятелі. Еффі сиділа тихо, зрідка засмучено вигукуючи: «О ні, тільки не Цецилія!» Або: «Так, Чич ніколи не залишиться осторонь бійки!». І часто зітхала.
Щодо мене, я намагалася запам’ятати трибутів, але, як і минулого року, в пам’яті збереглися лише деякі. Неймовірно вродливі брат і сестра з Округу 1, які поспіль виграли Ігри, коли я була ще зовсім маленькою. Брут, доброволець з Округу 2, якому на вигляд можна було дати років сорок і який, безсумнівно, не міг дочекатися, коли знову потрапить на арену. Фіней, привабливий хлопець із бронзовим волоссям з Округу 4, якого коронували десять років тому — тоді йому було чотирнадцять. Ще Округ 4 мала представляти істерична молода жінка з хвилястим каштановим волоссям, але її швидко замінив доброволець — вісімдесятирічна жінка, якій знадобився ціпок, аби піднятися на сцену. Потім Джоанна Мейсон, єдиний живий переможець жіночої статі з Округу 7, — вона виграла Ігри кілька років тому, удавши слабкого супротивника. Жінка з Округу 8, яку Еффі назвала Цецилією. На вигляд їй було років тридцять, і щоб піднятися на сцену, їй довелося відривати від себе трьох дітлахів, які весь час бігли за нею і чіплялися. Чич, чоловік з Округу 11, який, наскільки мені відомо, був близьким другом Геймітча, також опинився серед трибутів.
Назвали мене. Потім Геймітча. А потім Піта зголосився добровольцем. Одна з коментаторок навіть пустила сльозу, адже везіння, схоже, знову не на нашому боці — не на боці Ромео і Джульєтти з Округу 12. Нарешті вона опанувала себе і промовила, що може закластися — «це будуть найкращі Ігри в історії!».
Геймітч вийшов із купе, не промовивши жодного слова, а потім і Еффі, зронивши кілька безладних зауважень щодо трибутів, побажала нам на добраніч. Я просто сиділа і дивилась, як Піта вириває з блокнота сторінки переможців, яким не випав жереб.
— Чому ти не йдеш спати? — спитав він.
«Бо не можу витримати нічних кошмарів. Без тебе», — подумала я. Сьогодні мені точно насниться жахіття. Але я не могла запросити Піту до себе спати. Відтоді як Гейла відшмагали батогом, ми не торкались одне одного.
— Що ти зібрався робити? — спитала я.
— Хочу передивитися свої нотатки. Щоб отримати чітку картину, з чим нам доведеться мати справу. А вранці я все тобі розповім. Катніс, іди відпочивай, — відповів він.
Тож я пішла спати. Певна річ, за кілька годин я прокинулась від кошмару, в якому ота літня жінка з Округу 4 перетворювалась на велетенського гризуна й обгризала мені обличчя. Певна, я кричала уві сні. Але ніхто не прийшов. Ані Піта, ані жоден із капітолійських служок. Я вдягла халат, щоб зігріти шкіру, яка взялася сиротами. Сидіти в купе було нестерпно, тож я пішла шукати когось, хто зробить мені чаю або какао. Мабуть, Геймітч іще не спить. Та точно — ще й не лягав.
Я побачила служку і замовила теплого молока — може, воно мене заспокоїть. Почувши голоси з купе, де ми переглядали телевізор, я увійшла — і побачила Піту.
Поряд із ним на дивані стояла коробка з записами минулих Голодних ігор, які нам надіслала Еффі. На екрані я впізнала кадри, як Брут стає переможцем.
Побачивши мене, Піта підвівся і вимкнув касету.
— Не можеш заснути?
— Можу, тільки ненадовго, — відповіла я та щільніше запнула халат, згадавши жінку, яка перетворювалася на гризуна.
— Розповіси? — спитав він.
Іноді розмови допомагають, але я тільки похитала головою, відчуваючи себе зовсім слабкою: мене вже переслідують люди, з якими я ще навіть не билася.
Коли Піта простягнув до мене руки, я без вагань опинилась у його обіймах. Сьогодні вперше після оголошення Червоної чверті він виявив до мене почуття. До того він був більше схожий на суворого тренера: прискіпувався і вимагав, щоб ми з Геймітчем бігали швидше, їли більше, вивчали нашого ворога ретельніше. Закоханий? І не згадуйте. Він уже не вдавав навіть мого друга. Я міцно пригорнула його за шию, поки він не наказав мені віджиматися абощо. Але він притиснув мене сильніше і сховав обличчя у моєму волоссі. З того місця, де його вуста торкнулись моєї шиї, почало розливатися тепло і повільно розповсюдилось по всьому тілу. Було так добре, так неймовірно добре, що я ніколи б не відпустила Піту першою.
Та й навіщо? З Гейлом я розпрощалась. І напевне ніколи його більше не побачу. Те, що я роблю зараз, уже не завдасть йому болю. Він цього не побачить, а якщо й побачить, то думатиме, що я граю на публіку. Бодай цей тягар упав із моїх плечей.
Прийшов капітолійський служка з теплим молоком, і ми змушені були розірвати обійми. Він поставив на стіл тацю з паруючим глечиком і двома горнятками.