— Заховайте револьвера, бо поки ви його наладуєте — я видеру і викину за вікно.
— Він наладований!
— Брешете, бо «шпиндик» догори стоїть… Зільберман глянув на «шпиндик» і сховав бравнінґ. Потім зморщив брови і уважно глянув на мене.
— Ви мені сказали — що я брешу?
— Я хотів сказати — що говорите неправду.
— Будете признаватися?!
— У чому?
— Що ви є петлюрівський організатор!
— Ані мені сниться! Я старий большевик.
— Будете признаватися?!
— Не поріть дурниць…
— Ходім! Я вам покажу — де раки зимують!! У тюрподі Зільберман підкликав дозорця.
— Замкнути його у підвал і тримати, поки не заявить, що вже признається. Дозорець завів у темний коридорчик, підняв у підлозі ляду і смачно позіхнувши — запросив мене очима.
— Лізь, товариш… та помалу, щоб карк не скрутив…
Злажу по звичайній дерев'яній, драбині. Надо мною замикається на колодку ляда. Папіроси і сірники в тюрподі дозволялися. На щастя, мав їх із собою. Закурюю цигарку і присвічуючи сірниками із цікавости оглядаю льох. Звичайнісінький собі льох, у якому'колись, певно, можна було картоплю тримати. Тепер вимагав капітального ремонту. По одній стіні сочилася вода із попсованого внутрішнього кльозету. Цегляна долівка покрита слизьким болотом. Стіни слизькі від вогкості й плісені. Єдиним можливим місцем — була драбина. Сідаю на долішній щабель і відігнавши від себе всі арештантські турботи — починаю думати над тим — що поробляє під цей час Славця?… Нараз — щось упало мені на плече. Відрухово хапаю рукою за те місце і це «щось» — впивається зубами у палець. Вісім років назад, коли недалеко мого коня уперше розірвалося гарматне стрільне — я злякався був трошки менше. Через хвилину упритомнюю собі, що то ніяка «нечиста сила» — лише звичайний щур. Ще через кілька хвилин переконуюся, що їх тут немало та що я, очевидно, перешкоджаю їм мандрувати по драбині під підлогу і з поворотом. Випаливши ще одну цигарку, вилажу по драбині й починаю товкти кулаками у ляду. Коли прийшов дозорець, кажу йому, щоб викликав слідчого Зільбермана, бо я вже хочу признаватися. Дорогою до свого кабінету Зільберман усе похвалював мене за мудрий замір. Сівши за стіл, вивалив язик і почав писати заголовок протоколу.
— Так ви, товаришу Горський, признаєтеся, що були у петлюрівській контрреволюційній організації?
— Так.
— Що це була за організація і хто у ній був керівником?
— То моя організація — я у ній найстарший. Обличчя товариша Зільбермана розмаслилося… Почав записувати із таким захопленням, що забув у час підтягнути назад соплю.
— Скільки у вашій організації є членів?
— Чотирнадцять тисяч.
Зільберман роззявив рота.
— Ой-йой! То щось багато… Може менше?
— Ні одним чоловіком!
Записав.
— Хто вам доручив таку організацію?
— Сам Петлюра.
— Ви були у нього за кордоном?
— Ні, він був у мене.
— Де саме?
— Ми бачилися тут, у Вінниці.
— Що ви кажете?! Тут був сам Петлюра і його не упізнали?
— Він був передягнений за жінку.
Записавши, Зільберман довго роздумував над тим, що записав.
— А ви під цим підпишитеся?
— Чому б ні?
— Але як ви мене дурите — то будете за це відповідати.
Зільберман покликав із сусідньої кімнати другого чекіста.
— Побудь з арештованим. Тільки — уважай!.. Я піду до начальника…
Через декілька хвилин повернувся в супроводі заступника начальника губвідділу ҐПУ Іванова — інтеліґентного освіченого москаля з чорною борідкою. Іванов сів, переглянув протокол, потім підніс очі на мене і постукав себе пальцем по чолі.
— У вас, товариш Горський, — тут усе в порядку?
— В порядку, товариш начальник. Через те я волію «признатися», що я є сам Петлюра, ніж ночувати у вашому льоху із щурами. Начальник посміхнувся.
— Ви що, товариш Горський, ҐПУ — не боїтеся зовсім?
— А що ж то я, товариш начальник, контрреволюція чи буржуазія яка — щоб ҐПУ боятися?
— Ви давно арештовані?
— Третій місяць.
— Стривайте… Мені хтось, здається, щось говорив про вас… Ага… Вас Єрофєєв — знає?
— Дуже добре. Він довший час працював у моїй волості, знає, як я провадив роботу і в кожному разі може щось правдивішого і розумнішого сказати про мене — ніж наплели дурноваті «сексоти» — на замовлення.
— Гм-м… Він мені казав, що у вас там якісь особисті порахунки були… А ви катеґорично твердите, що ніякої контрреволюційної роботи не вели? А може щось трошки було?…
— Товариш начальник! Я розумію, що ҐПУ, виповнюючи своє важливе завдання по обороні нашої держави — може помилково зачепити не того, кого треба… Але ж — три місяці! Хіба можна було вже перевірити… І один товариш Зільберман, і ось другий товариш Зільберман — хочуть мене переконати, що я петлюрівець… Чейже я, до сто чортів, добровільно служив два роки у червоній армії і бився з Петлюрою!!! У справі ж є про те документи, які забрали мені при арешті…