Мої хлопці пізнавали з голосів своїх партійних товаришок.
До нашої камери кинули ще вісім людей. Раненько Раскін гукав через ґрати в вихідних дверях:
— Арбузов! Скільки на твоєму рахунку прибулих сьогодні?
— Чотириста сім, товариш комендант!
Коло полудня вся камера була заставлена «передачами», що їх поприносили родичі. Кошики й горшки із стравою йшли в загальний «фонд», на всіх присутніх, бо привезені з районів передач ще не мали, а бідніші місцеві мали недостатньо.
Я, хоч і без «паю», безапеляційно був зарахований членом «кооперативи» й перший раз за п'ять місяців наївся досхочу, та ще таких прекрасних річей, як домашнього борщу з м'ясом, каші з маслом, риби…
Пшоняного «обіду» ніхто зовсім не їв.
З передачами пропустили газети.
Місцевий «Червоний Край» грубими літерами подавав відомість про повну ліквідацію всіх сіоністичних організацій на території Подільської губернії, що працювали підпільно, відривали від комсомолу жидівську молодь, накидали свою «буржуазно-націоналістичну» ідеологію жидівській масі.
Під заголовком: «З сіонізмом на Україні покінчено» подавано відомості про арешти і ліквідацію організацій в різних місцевостях України.
Увечорі до камери зайшов уповноважнений ҐПУ Фішер, що провадив справи сіоністів, і начальник контррозвідчого відділу — Ґаліцкій.
У свій час я добре вивчив його обличчя і бачу, що він чимось розлючений.
Приємно усміхаючися, Ґаліцкий оглянув камеру.
— Ну, як поживаєте, товариші? Трішки тісно у вас тут. Ну, нічого, це тимчасово.
Давши ввічливим, приємним голосом декілька доброзичливих відповідей на запитання в'язнів, він затримав погляд на Іцкові Бреслерові.
— Ви, такий молоденький, яким чином ви сюди попали? Як ваше прізвище? Той сказав, Ґаліцкий запитуюче глянув на Фішера. Той одними очами дав ледве помітний затверджуючий знак.
Ґаліцкий ласкаво поклав руку на плече Іцкові:
— Ходім до мойого кабінету, поговоримо, може я вас звільню… По їх відході кажу Шварцові, що Ґаліцкий заходив не спроста. Що він чимось схвильований, а те, що він заходив із Фішером, свідчить про те, що це зв'язане з їх слідством. Бреслера взяли на допит, як наймолодшого, сподіваючися щось із нього витягнути.
Через деякий час, вартовий комендант викликав з 1-ї і 4-ї камери ще двох сіоністів на допит. Коло одинадцятої години привели групу нових арештованих. До нашої камери, кинули ще чотирьох молодих жидків. Мої хлопці прийняли їх стримано, видно, це не були члени їх організацій. Оповідають, що сьогодні з якоїсь «радянської причини» (здається, переводилася підготовка до перевиборів міськради) у всіх клубах й театрах були зібрання.
Увечері, майже на всіх зібраннях, в тому числі і у міському театрі, що містився проти ҐПУ, в кінах, на вулицях, розкинено аґітаційні відозви, підписані підпільним комітетом сіоністичного об'єднання. У них сіоністи гостро протестують проти переслідування їх партії та арештів своїх товаришів. Відозви наліплено навіть на паркан ҐПУ, що вже дійсно могло попсувати гумор Ґаліцкому. Тепер у місті арешти й ревізії — шукають друкарні. Після півночі двері відчинилися.
— Інґерлейб! — на допит! — вигукнув дозорець. Камера загомоніла.
— На жадні допити уночі — ми не підем! Де Бреслер?
Дозорець пробував вговорити, та бачучи, що нічого не вийде — замкнув камеру.
Через хвилину впустив Бреслера, якого держали на коридорі. Іцек увійшов блідий, сів, трясучися всім тілом під стіною і голосно розплакався.
Всі, обступивши, розпитували.
Перериваючи плач оповідав, що його били обгорнутими в хустини ручками револьверів, щоб сказав, хто ще залишився на волі і де друкувалися якісь відозви.
Чув як у сусідних кімнатах били викликаних з 1-ї та 4-ї камери.
Через деякий час сіоніст, якого вели із допиту, крикнув на коридорі:
— Товариші — не йдіть на допит! — Нас били!
Було чути, як заткавши йому рота — потягнули в прохід до 6-ї камери.
Хлопці почали бити ногами в двері й кричати:
— Прокурора!!!
Через пару хвилин гримав дверима і кричав весь тюрпод.
Чекісти, що надбігли, вговорювали, лаялись і грозили у «вічка», та їх ніхто не слухав.
Години через дві на порозі камери став старший помічник губпрокурора, жид Лондон, гарно, із смаком одягнений «джентельмен», з «поетично» зачесаним догори довгим волоссям.
— Ви що, бунт задумали піднімати? А знаєте, що за це по радянських законах загрожує смертна кара? В чому справа?… Шварц виступив уперед.