Коли я ще був у 8-ій камері, Арбузов, нанюхавшися кокаїни, а в такі хвилини він любив побалакати, — із захопленням оповів мені, як Ріпуленко сміявся з нього у ґаражі, коли його французька карабінка, через те, що він заклав старі, мабуть колись замочені набої, — три рази підряд засіклася…
Іван Чубан-Добровольський був священиком із с. Семигорода коло Тульчина. Був це ориґінальний тип. Як капітан Лейб-Ґвардії, попав з початку світової війни до німецького полону. Перед війною одружився. Сильна любов та нудьга за дружиною дали йому силу перейти, симулюючи божевілля, всі тортури німецьких воєнно-психіятричних шпиталів, щоби у 1916 році бути виміняним як цілковитий інвалід. У Петрограді його ще кілька місяців витримали у психлічниці, не довіряючи його заяві, що він симулював. Потім дістав довготермінову відпустку. По трьох роках нарешті зустрівся із дружиною, що жила в Одесі. Через те, що вона любила їздити верхи, купив і подарував їй верхового коня. Кінь той, як потім виявилося, був хворий на сап і дружина, заразившися від нього, померла в тяжких муках. А тут наспіла революція. Добровольський до війська вже не вернувся. Пережита трагедія штовхнула його до релігії. Роздавши все, що мав, він, взявши із собою одно Євангеліє — пішов проповідувати слово Боже. Обійшов пішки, без гроша в кишені, Кавказ, Кубань і всю Україну. В 1922 р. скінчив скорочені Богословські курси при Софієвському соборі у Києві і став священиком. Від інших панотців відрізнявся тим, що не носив ні довгого волосся, ні бороди, ні ряси. Ходив у звичайній селянській одежі, яку справили йому прихожани. Жив самітно у селянській хаті. Їв те, що йому приносили по черзі селяни. За виповнення церковних обрядів не брав для себе ні гроша. Сумлінно студіював Богословіе, філософію всіх напрямків і большевицьку літературу. Сам свідомий українець — підняв до високого рівня національну свідомість села. Йдучи за його словом і прикладом, майже все село перестало курити, пити горілку та лаяти «по-московськи».
З різними непорозуміннями і суперечками селяни зверталися не до большевицького суду, а до священика. Слово його було для всіх законом. Село тоді ще, в часи «непу», більш-менш незалежне, не виповнювало жадних вимог влади, не радившися із священиком. Звичайно, всі податкові, у 1923-24 році зрештою не дуже тяжкі справи, він розв'язував за засадою: «кесареве — кесареві», але коли до села приїхало кілька комуністів із Тульчина, щоби організувати комнезам, якого там не було, — то почули від селян, що вони всі однієї матері України діти, всі перед Богом рівні, і не мають чого «товариші» нацьковувати одного на одного. Звичайно, такий священик для большевиків не був вигідний. Після того, як декілька видатних комуністичних аґітаторів-безбожників, прославлених вже «перемогами» над здебільшого вузько освіченими старими попами, — дістали в дискусії перед селянами від Добровольського «по шапці», — його викликали до ҐПУ і запропонували «по доброму» відректися від священицького сану, бо буде зле.
Коли він рішуче відмовився — його арештували, привезли до Винниці і послали на затвердження постанову про висилку на Соловки як бувшого офіцера і контрреволюціонера. У камері він був між нами за «старосту». Харчі, що їх привозили йому селяни — по-братськи ділив між усіх в'язнів.
Із того, що Добровольський перенісся і ліг коло мене, я був дуже задоволений.
Коли всі поснули, він наблизився до мого вуха і зашепотів:
— Я не хочу, щоби ви сказали мені, чи симулюєте, чи ні, і поки не виграєте — не кажіть цього нікому, навіть найближчому приятелеві. Я хочу тільки дати вам декілька порад, бо симулювати вам прийдеться довго, може цілі роки. Як будете давати правильні об'яви якоїсь хвороби і міцно триматися однієї лінії, то ні один психіятр не зважиться сказати, що ви симулянт, знаючи ще, що цим він розв'язує питання вашого життя і смерти. Психічної хвороби не можна ствердити чи заперечити по якихось зовнішних фізичних об'явах. Виберіть собі тільки якусь означену лінію. Я можу порадити вам дві хвороби, що найбільш будуть відповідати цим обставинам.
Накривши себе й мене з головою ковдрою, він добрих дві годині шепотів мені «лекцію», без якої не знаю, чи був би я «витримав свою лінію».
На кінець дав ще одну пораду:
— Коли будете на комісії лікарів, то пам'ятайте одно: із всіх людей, що будуть у кімнаті, перший, хто мусить повірити у те, що ви дійсно божевільний, — це ви самі. Інакше ви досвідченого психіятра не обдурите.