Раненько, як дозорець повів котрусь камеру на двір, під мою визірку підійшов з кухні Добровольський. Кажу йому, щоби улучив хвлину і побалакав через визірку з Дігтяревим. Треба йому порадити, щоби рятував принаймні своє життя. Дружину чи засудять, чи ні, а дітей потримають якийсь час і звільнять. З часом зможе якось із-за кордону заопікуватися ними, чи перевезти їх до себе, а від того, що він доїздиться поки й розстріляють, їм користи не буде.
Дігтярів, очевидно, приняв Добровольського за аґента ҐПУ і розмовляти з ним не захотів.
Коло 8 години Арбузов замкнув Добровольського в кухні на колодку і перевірив чи щільно засунені визірки у дверях камер. Припадаю до своєї дірочки у дверях і бачу, як до. шостої камери пройшли Ліплєвскій, Ґаліцкій і якийсь військовий, очевидно представник «развєдупра» (управа військової розвідки). Пробули там майже до обіду. По їх відході прийшов до 6-ої камери Наг, що ніс папір, ручку і чорнило та прибори до креслення. Пізно увечері Дігтярева повели нагору. Почувся ледве чутний плач дитини. Пішов на побачення з родиною. Коло півночі за ним прийшов фельд'єґер. Старий знову поїхав за кордон, щоби… більше вже не повернутися. (Родину його тримали в тюрподі до весни. Коли дружина та менша дівчинка Вітя важко захворіли, — їх звільнили, віддавши під «опіку» аґента ҐПУ, винницького адвоката Ціолковського, та залишили у спокою до 1928 р.
Другого вечора до 6 камери привезли й в'язниці аж одинадцять смертників, які, коли їх стали забирати до ґаражу, підняли страшний галас і боротьбу. Було чутно, як чекісти, працюючи кольбами рушниць, витягали їх по одному із камери. «Церемонія» розтяглася на добрих півтори години.
Одного вечора до сьомої камери привезли смертницю. Проходячи коло моїх дверей, вона з риданням зверталася до чекістів:
— За що ви мене вбиваєте? Я ж підписала все, бо ж ви казали, що за це звільните мене. Як не жаль вам мене — то хоч дитину свою пожалійте!»
По голосі я догадався, що це молоденька гарна дівчина із Сніткова — Маня Маєвська, яку я знав із Галичини. В 1922 році вона втекла за кордон з партизанським відділом Євгена Овчарука, і вже в 1924 році повернулася нелєґально додому.
Після арешту, ҐПУ заплутало її в справу, у якій, як я добре знав, вона була невинною. Наївна дівчина робила й підписувала все, що їй казали і заплатила за те життям. Свого часу вона сиділа сама у сьомій камері. Вечорами, після перевірки, до її одиночки часто заходив уповноважений Кро Наг, залишаючися там по дві-три години. Дозорець в цей час «делікатно» перебував на ґанку. Стероризована дівчина довірливо приймала його обіцянки про звільнення й… одруження, і не опиралася його «ласкам».
Потім її перевезли до в'язниці. А оце привезли засудженою до розстрілу і посадовили до тієї самої камери.
Зо дві годині із сьомої камери розносився по тюрподі розпучливий плач. Коли прийшли забирати її до ґаражу — плач обірвався. Припавши до дірочки бачу, як Сабо і Котєльніков на руках пронесли зомлілу Маню до виходу…
Пізніше, вже у в'язниці, я довідався про деякі «пікантні» подробиці.
Коли Маня була вже засуджена надзвичайною сесією до розстрілу, в'язничний лікар Зейфман ствердив, що вона вагітна. Тому, що за совітським законом розстріл вагітної жінки відкладається до уродження дитини — довів про це до відома прокурора.
Приїхав прокурор Сталов і почувши, що (за твердженням лікаря) початок вагітности припадає на час, коли Маня була суворо ізольована в ҐПУ, іронічно заявив, що вона там «від Божого духа» не завагітніла та що лікар помиляється.
Лікареві зостало тільки прикусити язик й мовчати.
Незабаром в тюрподі з'явилося кілька нових арештованих — католицьких ксьондзів.
На допити їх брали переважно коло півночі і до камер вони верталися звичайно ранком. Один із них сидів у четвертій камері разом із Добровольським, бо одиночок на всіх не вистарчало. Добровольський, розговорившися із ним, при нагоді передав мені, в чому справа. Арештували майже всіх ксьондзів, які ще досі не попали на Соловки і примушують їх, щоби вони дали свої підписи під відкритим листом полтавськго ксьондза Федуковіча до Папи Римського.
Не витримавши моральних тортурів в арештах ҐПУ, Федуковіч написав, чи власне підписав виготовленого в ҐПУ листа до Папи, в якому від імени католицького духовенства протестував, що генеральний штаб сусідньої держави, нібито через вище духовне начальство, що перебуває за кордоном, примушує католицький клер провадити підпільну політичну працю на користь тієї держави. В тому листі Федуковіч (чи власне автор — чекіст) пояснював свій вчинок тим, що накази із-за кордону займатися нелєґальними політичними справами відривають ксьондзів від душпастирських обов'язків та спричинюють переслідування совітською владою католицької релігії. Підкреслював, що робить це йдучи за голосом свойого сумління без найменшої пресії з боку совітської влади.