У пошуках краси
Напевно, доля поетки Христі Алчевської виглядала б більш романтичною та відповідала загальним настроям її творчости, якби загубилася серед салонних сторінок літератури свого часу, але той дичок, що ріс «лише в крузі своїх химерних мрій» і від якого «старанно усували тяжкі враження життя й усяку боротьбу за існування», почав розвиватись. І належну шану за культурне щеплення цього дичка треба віддати перш за все родині Алчевських, в якій 16-го березня 1882-го народилася дівчина Христя.
Христя Алчевська. 1890-ті роки
Навчання майбутньої поетки в сімейній школі (на дому), яку для неї утворила мати, було таким, що розвивало в Христі «фантазію художнього ухилу й естетику, а також знайомство з чужими мовами та всесвітньою літературою». Проте знайомство з чужими мовами, а також вживання однієї з них — навчання в родині проводилось російською — невдовзі далося взнаки, і вже в зрілому віці X. Алчевська зазначає, що лише після гімназії «почала розмовляти українською мовою (в суспільстві), винародовлена роками вчення. В російській гімназії я двох слів зв'язати не вміла…»
Віднайти ж своє коріння, збагнути власну природу у відтворенні її в рідному слові допомогло Христі, знову ж таки, родинне коло, до якого входили свого часу адвокат М. Міхновський та поет М. Вороний. І виходячи з того, що світосприйняття їхньої учениці «зложилось як у самотньої людини, незвиклої до обертання в колах широкого громадянства», навчання це проводилось невимушено, природно — під час читання літератури, що її приносили гості, а зокрема М. Вороний допомагав саме «в’язати» ті слова докупи, навчаючи Христю — «непомітно (в балачках)» — рідної мови. «Українські тенденції я завжди мала, але вживати нашу мову в суспільстві почала лише за 3 роки, коли з’явилась для мене нагода зустрінутись із нашими харківськими патріотами — шановними д.д. Хоткевичем і М. Міхновським», — значить X. Алчевська в автобіографії.
Цей час для неї був знаменний тим, що вона починає багато читати рідною мовою, а також віршувати. До цього періоду належать також перші публікації Христини в харківській пресі. Однією з них була стаття «З приводу одного літературного процесу», надрукована в січні 1902-го року «Харьковскими ведомостями».
Серед людей цього періоду треба визначити найголовнішу постать, яка, з’явившись на шляху X. Алчевської, надовго увійшла до її життя, довершивши її «захоплення українською мовою». Отже, Ольга Кобилянська. «Перше те, — значила Христя, — що насамперед вчилась я мови з її повістей, і се були перші книжки, що попали мені тоді до рук (після мого зденаціоналізування середньою школою)».
Відтак, захоплення почалося з «Царівни» О. Кобилянської, почавши читати яку, Христя «вже читала всі твори Кобилянської так, як той алкоголік, що допався до пляшки й витяг з неї жадібно все до останньої краплини». Після ж «Битви» «з напрочуд гарними описами лісу в Карпатських горах», а також після статті С. Єфремова про О. Кобилянську «У пошуках краси» X. Алчевська розпочинає листування з авторкою, яке тривало 25 років. «Твори Кобилянської були причиною мого зукраїнізування», — визнає вона.
Це знайомство, що розпочалося заочно, було продовжено пізніше зустріччю двох жінок у Чернівцях, які X. Алчевська відвідувала з матір’ю.
Проживши свого часу місяць у Яремчі в Карпатах, вона також знайомиться з М. Павликом, який жив у сусідньому селі.