Спинилися на краю лісу і докладно розглядалися по околиці. Перед ними дрімали в сивій імлі верхи і провали.
— Все це, як оком сягнути,— показав Зварич перед себе,— в руках ворога.
— А поміж тим наші дороги,— засміявся Черник.— Ну, Петре, будь здоров, а як зловиш якого генерала, то не пусти, доки ми не прийдемо.
— Але спішіться, бо можу не втримати.
— Гаразд!
— Гаразд!
І розійшлися.
Пішли вже не так, як досі — безпечно і певно, а скулені вдвоє, з крісами в руках, використовуючи кожний корчик, кожний горбик, надслухуючи і розглядаючись що кілька кроків.
Стежа Зварича минула щасливо лінію російських застав і опинилася в ворожім запіллі.
«Око» дало знак, і всі прикучнули за кущами. За хвилину надбіг хильцем з «ока» Качур.
— Перед нами москалі...
— Багато?
— Два. На полянці, коло саней.
— Піду поглянути,— сказав Зварич.— Ти остань тут і, як дам знак,— підходи зі стежею. Тільки осторожно і потиху!
Рушив слідами Качура і швидко опинився біля другого «ока» — стрільця Лучинського.
Той стояв за грубим деревом і стежив москалів. Показав Зваричеві рукою, де поміж рідкими деревами видніла полянка. На ній стояв стіг сіна, а біля нього сани. Людей спочатку не видно було, тільки доносились голоси.
— А може, це не москалі? — шепнув Зварич до Лучинського.
— Напевно москалі, я добре бачив. У довгих шинелях і в папахах.
— Чи не сіно беруть...
— Здається... А ось один!
Із-за стогу вийшов чоловік. Зварич уп’ялив у нього зір.
— Москаль!
— Ловимо? — спитав Лучинський, і аж очі йому засвітилися.
— Ні. Що з ними зробимо?
Другого москаля не видно було, але він швидко дав про себе знати. Зі стогу почало злітати оберемками сіно.
— Підлізьмо ближче,— шепнув Зварич, і один за другим порачкували наперед.
Від куща до куща, від дерева до дерева.
Спинилися не далі, як на двадцять кроків від москалів.
А ці так були зайняті роботою і такі безпечні, що, здається, не звернули б уваги, коли б не то рачкував, а йшов до них.
— Давольна? — крикнув той, що був нагорі.
— Давай єщо!
Горішній закляв, долішній теж, і робота продовжувалась.
Врешті горішньому таки було досить.
— Што ти, дурак, целую батарею сеном абдєліть хочеш!
— Ну, давольна, давольна,— згодився долішній. — Не крічі: австрійцеф пабудіш!
Солдат, що був на стозі, зсунувся надолину, поміг товаришеві докласти фіру, і сани рушили.
Зварич дав знак стежі, щоб ішла за ним, а сам з Лучинським пустився назирцем за саньми.
Москалі в’їхали на лісову доріжку, скрутили раз, другий і врешті вибрались на чисте поле. Було з горба, коні побігли трухцем, але стрільцям це не шкодило. З краю ліса видно було все як на долоні.
На полі, біля якоїсь стодоли чи колиби, стояли російські гармати. Високо піднесені дула шкірилися просто на стрілецьку стежу.
— Чи не ті самі, що нам учора в каву наплювали? — сказав Качур.
— Чи ті, чи не ті, але їх дідько возьме,— відповів Зварич.— Буде мати Воєвідка завтра роботу.
— А ти забув, що завтра Різдво?
— То позавтра!
— Також Різдво!
— То хоч би по Йордані, а таки він їх дістане. Поручник Воєвідка прийшов недавно до бригади, де були й стрільці. Його батарея — чотири старозавітні гармати — швидко стала славною не тільки в своїй бригаді. «Мої гармати такі, що стрільна треба онучами підвивати,— сміявся не раз,— але як добре обчислити, то таки поцілять». Обчисляв дуже добре, бо вставляв до рахунку і старечий вік своїх гармат. Стрілецькі стежі ніколи не минали його батареї, щоб не сповістити Воєвідку, що бачили чи довідались. Там ворожі гармати, в другім місці — обоз, склад муніції чи осідок команди. Ще заки склали звіт у своїй команді, вже були у Воєвідки.
А він не прогавлював справи. Значив на карті стрілецькі вістки і зараз брався до роботи.
— Ану, хлопці, до ременя! — кричав весело на своїх гармашів.
А коли вже все було готове, давав наказ до стрілу:
— Всі комини в рух!
І комини диміли.
Стрільці любили Воєвідку і за те, що свій чоловік, і за його веселу команду, і ще за те, що не марнував пороху. Не одна російська гармата пішла зі світу від його батареї.
Зварич уважно розглянувся по околиці і докладно зазначив на карті становище російських гармат.
Після того стежа вернулася назад у ліс і пішла наліво, в сторону Мішкаровиці.