«Гарний з нього був хлопець. Високий на ріст, тонкий у поясі і широкий у раменах. Тонке чорне волосся кучерявилось на висках і над чолом, брови сходилися майже над рівним носом, тільки розділяла їх пруга, що йшла поперек через чоло. Це знак від кінського копита і пам'ятка від сивого коня, що ще в батька ходив у візку. Ця пруга не шпетила його, навпаки — додавала молодому обличчю мужеськости і краси. Під бровами сиділи невеликі, але цікаві сірі очі, що раз запалювались огнем, як два вуглики, то заходили мрійливим серпанком задуми. Уста тонкі, затиснені, разом з розвиненою добре бородою вказували на рішучість і сильну волю».
У наведеній цитаті маємо можливість приглянутись до, так би мовити, портретопису, який у художній стилістиці Р. Купчинського дуже важливий. Може здатися, що при творенні цих зовнішніх портретів письменник користується стандартними барвами. Але таке враження — наслідок того, що ми впізнаємо окремі штрихи, відомі нам з якогось іншого літературного «живопису». Насправді Купчинський пише портрети самобутні, з індивідуальною людською плоттю, з пульсацією в них внутрішньої сили.
Перед письменником стояло складне завдання —створити образи людей, на долях яких позначилась війна: Галичина 1914 — 1918 років стала ареною воєнних баталій. Одне життя переживає дід Федорій, якому на старості літ судились важкі випробування. З-під угорської границі, через усі Карпати йому треба пішки добратись аж на Золочівщину. І немічний Федорій, потрапляючи в страшні ситуації, переносить те, що й здоровому не під силу.
Інша доля в отця Керницького. але також драматична. Його єдина дочка тяжко переживає розлуку з батьком, якого забрала австрійська поліція, бо австрійський уряд не тільки москвофілів, але й підозрюваних в москвофільстві, вивозив зі Східної Галичини якомога далі від фронтової зони. Місцем притулку таких були концтабори Талергофа, Гмінда, Хоценя та інші.
У кожній повісті трилогії «Заметіль» Купчинський, будуючи художні колізії, не поминає матеріалу документального. Він не тільки залишає у творі незмінною топоніміку: Золочів, Львів, Стрий, Мукачів тощо, він вводить у художню тканину щедру історичну інформацію:
«— Бій під Верецькими — почав святочно Качур, — це перший бій українського війська з москалями від козацьких часів. Дата 28 вересня...
— Гов! — перервав йому промову хорунжий Балюк, що саме підійшов до гурту.— Не ви були перші. Сотня Семенюка два дні швидше звела бій під Сянками. Отже, не дата 28, а 26 вересня 1914 року буде історична. А перший стрілець, який впав за волю України,— це Василь Чехут з Кадлубищ, повіт Броди...»
Купчинський прекрасно знав хроніку війни. Збереглися свідчення, що пережиті стрілецькі будні він занотовував у своїх записниках. Часто між такі записи потрапляли поетичні строфи, гумористичні сценки, які передавалися з рук у руки, тішили стрільців витонченою жартівливістю. Наприклад, у 1915 році великої популярності набула його «Новініада». що ходила в рукописі між бійцями.
«Новініаду» Р. Купчинського, яка налічувала 21 сторінку писаного тексту з окремими ілюстраціями Осипа Куриласа, потім називали початком досить широкої стрілецької преси. Героєм «Новініади» став стрілець Новіна, який між товаришами користувався славою витівника та відважного лицаря. Він залицяється до лагідної і красивої Маргітки — дівчини з угорської України. Батьки її змадяризовані, але з приходом усусусів у них пробуджується національна гідність, і в цьому важливу роль відіграють Новіна і Маргітка. До речі, в повісті «У зворах Бескиду» — третій частині «Заметілі» теж є Новіна, якому автор відводить поважну художню роль. Справа не тільки в тому, що Новіна із гумористичної «Новініади» майже через двадцять років перемандрує в роман, хоч це засвідчує, що Купчинський уже як сформований письменник не був байдужий до свого героя з раннього, недрукованого твору. Акцентуємо на іншому: «Новініаду» можна вважати початком, від якого Купчинський розвиватиметься як художник-епік. Адже тут він показав уміння вести розповідь, будувати конфлікт.
Продовженням розвитку Купчинського-епіка стала його поема «Скоропад». Він її писав у 1917— 1918 роках, а видав майже через п'ятдесят літ (1965) у Нью-Йорку.
Десь через три роки після написання «Скоропада» Р. Купчинський видрукував драматичну поему «Великий день» (1921). Вона вже остаточно переконувала, що Купчинський не тільки лірик, який прославився стрілецькими піснями, але й художник епічного характеру. Події твору відбуваються на горі Маківці в Карпатах — місці славної перемоги усусусів над військом царської Росії. Головний герой — Дмитро Вітовський, вірніше його дух, який з'являється зоряної ночі на поляні, вкритій березовими хрестами. Протистоїть йому тінь чорного духу — тінь Черні, що вступає з ним у двобій. Для Вітовського це звичний опір, який йому постійно доводилося долати. Долає він його і тут: