До речі, те, що на всьому протязі трилогії чуємо німецькі, польські, угорські, російські, словацькі фрази, а то й діалоги,— також галицька дійсність: народ уже й не дивувавсь, коли у себе вдома бачив чужоземну армію. Купчинському вдається уловлювати такий настрій. Часто для цього йому вистачає лише кількох промовистих штрихів.
Говорячи про прозу Р. Купчинського, не можна обминути певних гумористичних нот у її художній стилістиці, як висловлювавсь критик Богдан Рубчак,— «гумористичної пуанти». В усіх трьох частинах «Заметілі» гумор справді виступає активно діючим персонажем. Він витончений, гнучкий та елегантний. Що ж , Галактіон Чіпка (псевдонім, під яким Купчинський виступав як письменник-гуморист) у цьому стилі художнього мислення мав чималий досвід. Його «терпкі думки» (малі форми гумористично-сатиричної прози), фейлетони, епіграми, оповідки — прекрасне свідчення цього. Двома-трьома рядками він міг схарактеризувати особу чи групу людей у їх найосновніших вадах, умів дати лаконічну оцінку суспільним процесам, афористично висловитись, проникаючи у суть явища. Багато його «терпких думок» начеб мовлені сьогодні: «Коли б нам 50 літ самостійного життя, то ми або втратили б його навіки, або здивували б світ»; чи ось таке: «Ми здібний народ і тому в більшості випадків імпровізуємо: промови, імпрези і... державу»; або ж: «Автор української конституції має простудіювати дві речі: організацію Запорізької Січі й армії батька Махна. Без того не дасть ради».
На цьому, шановний читачу, завершуємо подорож у прозу Романа Купчинського. Якщо ми багато чого не зуміли побачити, то це насамперед пояснюється тим, що вона перша. При першому огляді не все відразу осягається. Проза Р. Купчинського, як і його поезія, щойно повертається в літературу. Отже, попереду нові студії, глибші оцінки. Сьогодні незаперечним залишається факт, що без «Заметілі» у нас було б куди бідніше уявлення про український січовий рух молоді та колізії першої світової війни.
Не переоцінюючи творчих заслуг письменника, не слід їх і применшувати. Р. Купчинський не тільки був помітною творчою постаттю в літературному процесі Галичини 20— 30-х років, але й значною мірою впливав на нього.
ТАРАС САЛИГА
«У зворах Бескиду» — третя повість із трилогії українського письменника «Заметіль», що є талановитою спробою художньо відтворити середовище, в якому зродилася стрілецька ідея, залишивши глибокий слід у пам’яті українського народу. Описувані події автор пережив як співучасник та очевидець, а тому твір має значення «гарячого документа» для вивчення історії відродження державності на західноукраїнських землях.