— А що означають два підкреслені хрестики? — запитала вона.
— Найняти, — сказав Джо. — Будь-якою ціною.
— Дякую, — вона занурила руку в сумочку, витягла жменю поскредів, обрала велику купюру й подала йому. — Це допоможе тобі з витратами. Я не могла дати тобі гроші, перш ніж ти написав офіційний висновок. Бо ти б одразу передумав і до смерті вважав би, що я намагалася тебе підкупити. Врешті-решт, ти навіть вирішив би, що в мене немає контрталанту.
Вона розстібнула джинси й знову почала поквапно скрадливо роздягатися.
Джо Чип розглядав те, що написав, не дивлячись на неї. Два підкреслені хрестики означали не те, що він їй сказав. Вони означали: «Не зводьте з цієї особи очей. Є загрозою для компанії. Вкрай небезпечна».
Він підписав експертний висновок, згорнув його й передав Пет. Вона одразу ж сховала його в сумочку.
— Коли мені можна перетягти сюди свої речі? — запитала вона, прямуючи до ванної. — Я вважаю, що тепер це мій дім, оскільки вже заплатила майже повну орендну плату за місяць.
— Коли захочеш, — відповів Джо.
Ванна промовила:
— П’ятдесят центів, будь ласка. До того, як увімкнете воду.
Пет повернулася на кухню, щоб узяти з сумочки гроші.
Розділ 4
Нова несамовита заправка до салату «Убік»: не італійський, не французький, а цілком свіжий та відмінний смак, що пробуджує світ. Прокидайся з «Убіком» і насолоджуйся шаленим смаком! Безпечний, якщо вживати згідно з інструкцією.
Повернувшись до Нью-Йорка після відвідин мораторіуму «Любі браття», Ґлен Ранситер приземлився у показному безшумному орендованому лімузині з повністю електричним двигуном на дах штаб-квартири «Ранситер і компаньйони». Спусковий ліфт швидко доставив його до офісу на п’ятому поверсі. Зараз, о дев’ятій тридцять за місцевим часом, він уже сидів за столом у масивному старомодному обтягнутому шкірою кріслі з горіхового дерева та розмовляв по відеофону з відділом зв’язків із громадськістю.
— Тарніше, я щойно повернувся з Цюриха. Спілкувався там з Еллою, — Ранситер пильно поглянув на секретарку, яка обережно увійшла до його величезного особистого кабінету й саме зачиняла за собою двері. — Вам щось потрібно, місіс Фрик? — запитав він у неї.
Змарніла й боязка місіс Фрик, з обличчям, вкритим штучного кольору плямами, які мали компенсувати його природну пристаркувату сіризну, заперечно похитала головою — у неї не було іншого виходу, як його потурбувати.
— Гаразд, місіс Фрик, — сказав він, стримуючись, — що трапилося?
— Новий клієнт, містере Ранситер. Думаю, вам слід її прийняти, — вона одночасно рухалася вперед і відступала — складний маневр, на який була здатна лише місіс Фрик. Їй знадобилися десятки років, щоб випрацювати в собі таке вміння.
— Щойно закінчу розмову, — відповів Ранситер і повернувся до відеофона. — Як часто наша телереклама транслюється у прайм-таймі по всій планеті? Як і раніше, кожні три години?
— Не зовсім, містере Ранситер. Впродовж дня реклама про послуги з запобігання транслюється в середньому що три години на всіх основних каналах, але ціна прайм-тайму…
— Я хочу, щоб її показували щогодини, — сказав Ранситер. — Елла вважає, що так буде краще.
Повертаючись до західної півкулі, Ранситер вирішив, який із їхніх рекламних роликів подобався йому найбільше.
— Вам відомо про нещодавню постанову Верховного Суду? Тепер чоловік може цілком законно вбити свою дружину, якщо доведе, що вона за жодних умов не погодилася би дати йому розлучення.
— Так, це так званий…
— Мені байдуже, як це називається. Важливо те, що в нас уже є готовий телевізійний ролик на цю тему. Який там сюжет? Я все намагався його пригадати.
— Ну, там про чоловіка, — сказав Тарніш, — тобто колишнього чоловіка, який постав перед судом. Спочатку ми бачимо присяжних, потім суддю, далі — широким планом прокурора, який проводить перехресний допит підсудного. І тут прокурор каже: «Сер, здається, ваша дружина…»
— Саме так, згадав, — задоволено мовив Ранситер. Колись він сам допомагав писати сценарій до цього ролика. То був, на його думку, ще один прояв його дивовижної багатогранності.
— З іншого боку, є серйозні підстави вважати, — зауважив Тарніш, — що всі зниклі псі працюють разом на одну з найбільших інвестиційних корпорацій. Якщо це справді так, то, може, слід зосередитися на рекламі послуг для компаній? Можливо, пам’ятаєте, містере Ранситер, у нас була така? Чоловік приходить додому після роботи. Він досі одягнений у неоново-жовтий камербанд, спідницю пелюстками, гольфи до коліна й кепку зі щитком у стилі мілітарі. Чоловік стомлено сідає на диван у вітальні, починає знімати одну з рукавичок, а потім весь горбиться, хмурніє й каже: «Боже, Джил, я не розумію, що зі мною коїться останніми днями. Час від часу, хоча що день, то частіше, найдрібніші фрази колег змушують мене думати, що хтось читає мої думки!» На що вона відповідає: «Якщо тебе це турбує, то чому би нам не звернутися у найближчу організацію запобігання паранормальним втручанням? Вони закріплять за нами інерціала за доступною ціною, і тоді ти знову почуватимешся самим собою!» Потім на обличчі чоловіка з’являється широка посмішка, й він каже: «Чому б і ні, це гнітюче відчуття вже…»