— Я так розумію, Джі Джі повернувся з Топіки, — мовив Ранситер, підходячи до них.
— Це Пет, — сказав Джо Чип. — Прізвища у неї немає.
Він вказав на Ранситера й зітхнув. В усьому вигляді Джо Чипа відчувалася якась приреченість, але, попри це, щось у глибині його єства вказувало на те, що він не скорився. За його покірністю вчувався слабкий і кволий натяк на неабияку життєву енергію. Ранситеру навіть здалося, що Джо майже вдавав свій відчай… тоді як насправді не відчував жодної приреченості.
— Анти-що? — запитав Ранситер у дівчини, яка й далі сиділа, розвалившись на стільці й витягнувши ноги.
— Антикетогенез, — пробурмотіла дівчина у відповідь.
— Що це означає?
— Це попередження кетозу, — відповіла дівчина байдужим голосом. — Як при введенні глюкози.
— Поясни, — звернувся Ранситер до Джо.
— Покажи містеру Ранситеру аркуш зі звітом, — попросив Джо.
Частково підвівшись, дівчина потяглася до своєї сумочки, й, попорпавшись у ній якийсь час, дістала звідти пожмаканий жовтий аркуш із висновками Джо. Розгорнувши папірець, вона ще раз зиркнула на нього і передала Ранситеру.
— Дивовижні показники. Невже вона й справді така талановита? — запитав він у Джо. А потім помітив два підкреслені хрестики, графічний символ, що означав застереження про небезпеку, навіть зраду.
— Поки що кращих мені не доводилося бачити, — відповів Джо.
— Зайдіть до мене, — звернувся Ранситер до дівчини, подаючись до свого кабінету. Вони рушили слідом.
Аж тут вкотилася пухкенька міс Вірт, вона важко дихала, закочуючи очі.
— Я розмовляла з містером Говардом, — сказала вона Ранситеру. — Він проінструктував мене, як діяти далі.
Раптом вона помітила Джо Чипа й Пет. Якусь мить вагалася, а потім заговорила знову.
— Містер Говард хоче, щоб ми негайно залагодили всі формальності. Тож чи можемо ми продовжувати? Я вже згадувала про те, що справа дуже термінова і час для нас зараз вкрай важливий, — вона посміхнулася своєю глянсуватою, рішучою посмішкою, а тоді звернулася до Джо й Пет. — Чи не могли б ви зачекати? Моє питання має невідкладний характер.
Зиркнувши на неї, Пет засміялася глибоким презирливим сміхом.
— Вам доведеться зачекати, міс Вірт, — сказав Ранситер. Його охопив страх. Він поглянув на Пет, потім на Джо, і його страх лише зміцнів.
— Посидьте тут, міс Вірт, — Ранситер вказав на стільці у приймальні.
— Містере Ранситер, тепер я вже можу точно сказати, скількох інерціалів ми маємо намір залучити. Містер Говард вважає, що він сам здатний адекватно визначити наші потреби, виходячи з проблеми, яка перед нами постала.
— І скількох? — запитав Ранситер.
— Одинадцятьох, — відповіла міс Вірт.
— Підпишемо договір трохи згодом, — сказав Ранситер, — щойно я звільнюся.
Вказуючи шлях великою широкою рукою, він провів Джо і дівчину до кабінету, зачинив двері та сів за стіл.
— У них нічого не вийде, — звернувся він до Джо. — Ні з одинадцятьма. Ні з п’ятнадцятьма. Ні з двадцятьма. Особливо, якщо враховувати, що їм протистоятиме С. Доул Меліпоун.
Ранситер почувався втомленим і наляканим.
— Це, як я розумію, потенційна етажерка, яку Джі Джі знайшов у Топіці? І ти вважаєш, що нам варто її найняти? Ви з Джі Джі дійшли щодо цього згоди? Тоді, звісно ж, ми візьмемо її в команду.
«Можливо, я відправлю її до Міка, — думав він. — Серед тих одинадцятьох».
— Мені досі ніхто не спромігся сказати, — вів він далі, — якому таланту псі вона протистоїть.
— Місіс Фрик каже, що ви літали до Цюриха, — сказав Джо. — Що пропонує Елла?
— Більше реклами, — сказав Ранситер. — По телебаченню. Щогодини.
Скориставшись інтеркомом, він мовив:
— Місіс Фрик, підготуйте, будь ласка, договір найму між нами і Джейн Доу. Зазначте стартову заробітну плату в тому обсязі, який було погоджено з профспілкою минулого грудня. Також зазначте…
— Що таке «стартова заробітна плата»? — запитала Пет. Її голос був сповнений насмішкуватої недовіри і звучав трохи по-дитячому.
Ранситер уважно подивився на неї.
— Я навіть не знаю, що ви вмієте робити.
— Вона — антиясновидець, Глене, — пробурчав Джо. — Але не така, як інші.