— «Невдатна скривдила мене природа — ні постаті, ні вроди я не маю…» — він замовк, морщачи чоло. — Як там далі, Метт? — запитав він у брата.
— «…потвора недороблена, у світ цей дочасно кинута напівлюдина», — сказав білкоподібний телепат Метт, задумливо шкрябаючи своє хутро.
— О так, — кивнув ясновидець Білл, — пам’ятаю. «Такий бридкий, кульгавий, що й собаки на мене брешуть, як до них наближусь». Це з «Річарда III», — пояснив він Тіппі. Обидва брати вищирилися. Навіть їхні різці були тупими. Так, наче вони споживали лише сирі зерна.
— Що це означає? — запитала Тіппі.
— Це означає, — сказали Метт і Білл в один голос, — що тобі від нас не втекти.
Раптом задзвонив відеофон, і Тіппі прокинулася.
Хитаючись та спотикаючись, ще не зовсім продерши очі, спантеличена барвистими кульками, що плавали в повітрі, вона кілька разів моргнула й підняла слухавку. «Боже, як пізно, — подумала вона, поглянувши на годинник, — я перетворююся на овоч». На екрані з’явилося обличчя Ґлена Ранситера.
— Здрастуйте, містере Ранситер, — озвалася вона, стоячи так, щоб не потрапляти у зону сканування відеофона. — Врешті маєте для мене завдання?
— О, місіс Джексон, — сказав Ранситер, — радий, що застав вас. Ми з Джо Чипом формуємо групу: тих одинадцятьох осіб, яких ми оберемо, чекає важливе завдання. Ми уважно переглядаємо кожне досьє. Джо вважає, що це завдання вам під силу, і я схильний погодитися. Скільки часу вам потрібно, щоби прибути на місце? — його голос звучав оптимістично, проте обличчя на маленькому екрані здавалося стурбованим та виснаженим.
— Під час місії я житиму… — запитала Тіппі.
— Так, вам доведеться зібрати речі, — сказав Ранситер й, немов докоряючи їй, додав: — Ми маємо завжди бути зібраними й готовими вирушати будь-якої миті. Це правило, якого слід повсякчас дотримуватися, особливо у цьому випадку, коли фактор часу надзвичайно важливий.
— Мої речі вже зібрані. Буду у нью-йоркському офісі за п’ятнадцять хвилин. Тільки залишу записку чоловікові, бо він на роботі.
— Ну, гаразд, — сказав Ранситер зі стурбованим виглядом. Імовірно, він уже читав наступне ім’я зі списку. — До побачення, місіс Джексон, — він відключився.
«Дивний був сон, — думала вона, квапливо розстібаючи піжаму й прямуючи до спальні, щоб вдягнутися. Звідки був той рядок, який цитували Біля і Метт? З „Річарда III“, — згадала вона, відновлюючи у своїй уяві їхні образи: пласкі, великі зуби, безформні, кулясті, однаковісінькі голови з пучками рудуватого волосся, яке вкривало їх, наче жмутки бур’янів. — Здається, я ніколи не читала „Річарда ІІІ“, — усвідомила вона. — А якщо й читала, то багато років тому, ще в дитинстві. Як нам можуть снитися рядки з поезії, якої ми не знаємо? — запитувала вона себе. — Можливо, поки я спала, в мою свідомість намагався проникнути справжній телепат. Або ж телепат і ясновидець, які працюють у парі, як це й було в моєму сні. Варто поцікавитись у пошуковому відділі, чи в команді Голліса, бува, не працюють брати на ім’я Метт і Білл».
Збентежена й стривожена, вона почала квапливо вдягатися.
Закуривши розкішну зелену гаванську сигару марки Cuesta Rey, Ґлен Ранситер відкинувся на спинку свого помпезного крісла й натиснув кнопку на інтеркомі.
— Місіс Фрик, приготуйте чек із преміальними для Джі Джі Ешвуда на сто поскредів.
— Так, містере Ранситер.
Він спостерігав, як Джі Джі Ешвуд із маніакальною невгамовністю міряв кроками великий офіс. Дерев’яна підлога дратівливо скрипіла під його ногами.
— Схоже, Джо Чип не може пояснити, що саме вона вміє, — сказав Ранситер.
— Джо Чип вічно обдовбаний, — відповів Джі Джі.
— Як так виходить, що ця Пет може повертатися у часі, а більше ніхто на це не здатний? Б’юся об заклад, що цей талант не новий: вочевидь, ваші скаути просто досі його не помічали. Так чи інакше, для організації запобігання наймати її було б не логічно. Це талант, а не антиталант. Ми займаємось…
— Як я вже пояснював, і як зазначив у тестовому звіті Джо, вона перешкоджає ясновидцям застосовувати їхні здібності.
— Але це лише побічний ефект, — похмуро розмірковував Ранситер. — Джо вважає її небезпечною. Не знаю, чому.
— А ви запитували у нього?
— Він, як завжди, пробурмотів щось нерозбірливе, — відповів Ранситер. — Джо ніколи нічого не може пояснити, лише ділиться здогадками. З іншого боку, він хоче залучити її до операції Міка, — Ранситер перебирав особові справи працівників, знову і знову розкладаючи їх перед собою. — Запроси Джо, нехай зайде. Подивимося, чи вже маємо команду з одинадцяти інерціалів, — він поглянув на годинник. — Незабаром вони будуть тут. Я відверто скажу Джо, що він божевільний, якщо бере цю Пет Конлі в команду, вважаючи її при цьому такою небезпечною. Що ти про все це думаєш, Джі Джі?