— А відколи це тобі знадобилися психоделіки, щоб бачити видіння? Все твоє життя — це одна суцільна галюцинація, — обізвався Дон Денні до Франчески Спеніш.
— Дві ночі тому у мене був особливо вражаючий візит, — незворушно відповіла Франческа.
— І не дивно, — сказав Дон Денні.
— Група ясновидців і телепатів спустилася драбиною, сплетеною з найтонших конопель до балкону за моїм вікном. Вони зробили прохід у стіні й опинилися біля мого ліжка, розбудивши мене своїм базіканням. Вони цитували уривки поезії й нудної давньої прози, я була просто в захваті від цього. Ці люди були такими… — вона замовкла, підбираючи влучне слово, — …сяйливими. Один із них, що називав себе Біллом…
— Почекай, — озвався Тито Апостос, — мені теж наснився такий сон, — він повернувся до Джо. — Пам’ятаєш, я казав тобі про це незадовго до вильоту з Землі? — його руки тремтіли від хвилювання. — Я ж говорив, так?
— Мені вони теж снилися, — сказала Тіппі Джексон. — Білл і Метт. Вони сказали, що дістануть мене.
Ранситер раптово спохмурнів.
— Потрібно було мені про це сказати, — дорікнув він Джо.
— Ви тоді… — почав той і одразу замовк. — Здавались дуже стомленим. У вас голова була зайнята іншим.
— То був не сон, — різко мовила Франческа. — То був справжній візит. Я здатна розрізняти такі речі.
— Авжеж, здатна, Френсі, — сказав Дон Денні. Він підморгнув Джо.
— І мені снився сон, — зауважив Джон Ілд. — Однак там йшлося про говеркари. Я запам’ятовував їхні номери. Запам’ятав десь шістдесят п’ять. І досі їх пам’ятаю. Назвати?
— Вибачте, Ґлене, — звернувся Джо Чип до Ранситера. — Я думав, таке трапилося лише з Апостосом, я не знав про інших. Я…
Звук дверей ліфта, що прочинилися, змусив його замовкнути. Усі повернулися у той бік.
До них неквапливо прямував Стентон Мік, приземкуватий пузань із товстими ногами. Він був одягнений у бриджі кольору фуксії, рожеві капці з якового хутра та блузу-безрукавку зі зміїної шкіри; у фарбоване біле волосся, що сягало талії, була вплетена стрічка. «Його ніс, — подумав Джо, — схожий на гумову грушу клаксона таксі у Нью-Делі: м’якесенький, аж хочеться натиснути. І гучний. Найгучніший ніс, який мені доводилось бачити».
— Радий вітати найкращих антипсі у світі, — сказав Стентон Мік, улесливо підносячи руки. — Винищувачі прибули! Я маю на увазі вас!
Його голос нагадував пискливий пронизливий голос кастрата. «Такий неприємний звук, ніби від вулика з металевими бджолами», — подумав Джо Чип.
— На безневинний, дружній та миролюбний світ Стентона Міка впала чума у вигляді різноманітних псіонічних покидьків. Знали б ви, який скрутний день ми пережили у Міквілі — так ми називаємо наше затишне привабливе поселення на Місяці. Ви, звісно, вже почали роботу, як я й очікував. А все тому, що ви найкращі у цій галузі — це розуміє кожен, щойно зайде мова про компанію «Ранситер і компаньйони». Я вже у захваті від вашої роботи за одним невеличким винятком: чому ваш тестувальник вовтузиться он там зі своїм обладнанням? Тестувальнику, може, поглянеш у мій бік, коли я до тебе звертаюся?
Джо вимкнув осцилографи, датчики та відключив живлення.
— Ви мене уважно слухаєте? — запитав у нього Мік.
— Так, — відповів Джо.
— Увімкни обладнання, — наказав йому Ранситер. — Ти працюєш не на містера Міка, а на мене.
— Байдуже, — сказав йому Джо. — Я вже зчитав тутешнє псі-поле.
Він зробив свою справу. Стентон Мік прийшов надто пізно.
— І яке ж у них поле? — запитав у нього Ранситер.
— Жодного, — відповів Джо.
— Його нейтралізують наші інерціали? Генероване ними контрполе потужніше?
— Ні, — мовив Джо. — Як я і сказав, у межах досяжності мого обладнання немає жодного псі-поля. Я реєструю наше поле, тому, наскільки можу оцінити, обладнання працює правильно. Дані, які я отримую, точні. Ми продукуємо дві тисячі одиниць, які піднімаються до двох тисяч ста щокілька хвилин. Імовірно, поле поступово зростатиме, коли наші інерціали почнуть діяти спільно. Скажімо, через дванадцять годин воно може сягнути…
— Не розумію, — перебив Ранситер.
Усі інерціали зібралися навколо Джо Чипа. Дон Денні взяв один із записів зроблених осцилографом, уважно роздивився незмінну пряму лінію і передав його Тіппі Джексон. Інші інерціали одне за одним мовчки проглянули запис, а тоді подивилися на Ранситера. Той звернувся до Стентона Міка: