— Чому ви вирішили, що ваше підприємство тут, на Місяці, зазнало атаки псі? І чому ви не хотіли, щоб ми провели наші стандартні тести? Ви знали, який результат ми отримаємо?
— Очевидно, знав, — сказав Джо Чип. Він був у цьому впевнений.
Обличчя Ранситера виказувало квапливі, нервові спроби знайти вихід із ситуації. Він хотів щось сказати Стентону Міку, потім передумав і прошепотів до Джо:
— Повертаймося на Землю, треба негайно забирати звідси наших людей.
Тоді звернувся до інших, уже гучніше:
— Збирайте речі, ми повертаємося до Нью-Йорка. Через п’ятнадцять хвилин ви маєте бути на кораблі. На тих, хто спізниться, не чекатимемо. Джо, хапай свій мотлох. Якщо потрібно, я допоможу тобі дотягнути його до корабля. Так чи інакше, я хочу, щоб ти якомога швидше забрався звідси разом зі своїм обладнанням.
Ранситер знову повернувся до Міка. Його обличчя пашіло гнівом, він почав говорити…
Злинувши до стелі з витягнутими руками, які кострубато стирчали у різні боки, Стентон Мік запищав голосом металевої комахи:
— Містере Ранситер, не дозвольте вашому таламусу взяти гору над корою головного мозку. Ця справа вимагає обачності, а не поспіху. Заспокойте ваших людей. Сядьмо й спробуймо досягти взаєморозуміння.
Його гладке, барвисте тіло погойдувалося в повітрі, повільно обертаючись у горизонтальній площині, тож тепер у бік Ранситера були спрямовані вже його ноги, а не голова.
— Я чув про таке, — промовив Ранситер до Джо. — Це самознищувальна людиноподібна бомба. Допоможи мені всіх звідси вивести. Його щойно перемкнули на автоматичний режим — ось чому він плаває під стелею.
Бомба вибухнула.
Дим, що здійнявся смердючою лавиною, оповивав проламані стіни й підлогу та заступав розпростерте, зсудомлене тіло біля Чипових ніг.
— Вони вбили Ранситера, містере Чип, — закричав йому на вухо Дон Денні. — Це ж містер Ранситер, — від хвилювання він почав заїкатися.
— Кого ще? — нерозбірливо мовив Джо, важко хапаючи повітря, бо від їдкого диму стискало в грудях. У голові й досі гуло від вибуху. Відчувши липке тепло, що розтікалося шиєю, він зрозумів, що його поранило осколком.
— Здається, всі інші зазнали ушкоджень, але живі, — невиразно промовила Венді Райт, хоч і була зовсім поряд.
Схилившись над Ранситером, Еді Дорн запитала:
— Можливо, варто спробувати дістати у Рея Голліса воскресителя? — її обличчя було блідим і пригніченим.
— Ні, — заперечив Джо, також схилившись над тілом. — Ти помилився, — сказав він Дону Денні, — він не мертвий.
Однак Ранситер саме помирав, розпростершись на понівеченій від вибуху підлозі. За кілька хвилин слова Дона Денні стануть правдою.
— Слухайте всі, — голосно сказав Джо. — Оскільки містер Ранситер поранений, відтепер я беру керівництво на себе, принаймні поки не повернемося на Землю.
— За умови, що ми взагалі туди повернемося, — зауважив Ел Геммонд. Він притискав складену хустинку до глибокого порізу над правим оком.
— У скількох із вас є зброя? — запитав Джо. Інерціали не відповідали. — Я знаю, що це порушення правил Асоціації, — вів він далі, — але також знаю, що дехто з вас озброєний. Забудьте про легальний бік справи, забудьте все, що вам говорили про заборону носіння зброї при виконанні обов’язків.
Після паузи Тіппі Джексон зізналася:
— Моя разом із рештою багажу. В іншій кімнаті.
— Моя зі мною, — сказав Тито Апостос. Він уже тримав у правій руці пістолет застарілої моделі зі свинцевими кулями.
— Якщо у вас є вогнепальна зброя, але вона в кімнаті, де ви залишили речі, ідіть і візьміть її, — наказав Джо.
Шестеро інерціалів рушили до дверей.
— Потрібно помістити Ранситера у холодильний контейнер, — сказав Джо до Ела Геммонда і Венді Райт, які лишилися в кімнаті.
— На кораблі є холодильні камери, — повідомив Ел Геммонд.
— Значить, понесемо його туди, — сказав Джо. — Геммонде, беріть його за голову, а я візьму за ноги. Апостосе, ви йдіть попереду і стріляйте у кожного співробітника Голліса, який спробує нам завадити.
— Ви думаєте, Голліс тут із містером Міком? — запитав Джон Ілд, повернувшись із сусідньої кімнати з лазерною гвинтівкою.
— З ним або ж сам. Можливо, ми ніколи не мали справи з Міком. Це міг від самого початку бути Голліс.
«Дивовижно, що вибух бомби-гуманоїда не знищив нас усіх», — подумав Джо. Він замислився, що ж трапилося із Зоєю Вірт. Очевидно, вона встигла вийти ще до вибуху: він її ніде не бачив. «Цікаво, якою була її реакція, — й далі міркував Джо, — коли вона дізналася, що працювала не на Стентона Міка, а її роботодавець — справжній роботодавець — найняв нас і викликав сюди, аби знищити. Ймовірно, її їм також доведеться вбити. Просто, щоб перестрахуватися. Безперечно, від неї не було більше жодної користі. Насправді Вірт тепер була зайвим свідком того, що трапилося».