— Мені подобалася Еді, — сказала Пет.
— Є якась причина, чому ти не можеш скористатися своїм талантом? — запитав у неї Дон Денні. — Джо має рацію, це дуже дивно і — принаймні мені — вкрай важко зрозуміти, чому ти щонайменше не спробувала допомогти.
— Мій талант більше не спрацьовує, — промовила Пет, трохи помовчавши. — Відколи стався той вибух на Місяці.
— Чому ж ти не сказала раніше? — запитав Джо.
— Бо у мене не було жодного бажання про це говорити, хай йому грець, — відповіла Пет. — Чому я маю з власної волі зізнаватися, що більше ні на що не здатна? Я весь час намагаюся щось зробити, проте нічого не виходить — нічого не відбувається. Раніше такого ніколи не траплялося. Цей талант був у мене майже від народження.
— Коли… — почав було Джо.
— Зі смертю Ранситера, — відповіла Пет. — На Місяці. Одразу після вибуху. Ще до того, як ти звернувся до мене зі своїм проханням.
— Тож ти знала це давно, — сказав Джо.
— Я спробувала знову у Нью-Йорку, коли ти повернувся з Цюриха й було очевидно, що з Венді сталося щось жахливе. І я пробувала щойно. Почала, як тільки ти сказав, що Еді, ймовірно, загинула. Можливо, причина в тому, що ми перенеслися у цей архаїчний час. Мабуть, псіонічні таланти не діють у 1939 році. Проте це не пояснює того, що трапилося на Місяці. Хіба лиш ми вже тоді перемістилися в минуле, самі того не усвідомлюючи. — Пет занурилася в задумливе, самозаглиблене мовчання й сумно споглядала вулиці Де-Мойна з гірким виразом на експресивному несамовитому обличчі.
«Все збігається, — подумки сказав собі Джо. — Звісно, що її талант переміщення у часі більше не діє. Зараз насправді не 1939-й. Ми повністю випали з часу. Це доводить, що Ел мав рацію. Що графіті було правдиве. Ми у стані напівжиття, як і мовилося в тих куплетах».
Однак він не сказав про це ані слова своїм супутникам у машині.
«Навіщо говорити їм, що все безнадійно? — роздумував Джо. — Вони й самі незабаром про це дізнаються. Кмітливіші, такі як Денні, очевидно, вже все збагнули. З моїх розповідей, як і з того, через що їм довелося пройти».
— Тебе й справді так непокоїть, — запитав у нього Дон Денні, — що її талант більше не діє?
— Авжеж, — кивнув Джо. — Я сподівався, що вона допоможе змінити ситуацію.
— Є ще щось, — прозірливо мовив Денні, — я чую це у твоєму голосі. Абощо. — Він махнув рукою. — У будь-якому разі я це знаю. Це дещо значить. Це важливо. І воно тобі щось підказує.
— Їхати прямо? — запитав Джо, пригальмовуючи перед перехрестям.
— Поверни праворуч, — сказала Тіппі Джексон.
— Там побачиш цегляну споруду з вертикальною неоновою вивіскою, — пояснила Пет. — Називається готель Meremont. Жахлива місцина. Один туалет на дві кімнати і чан замість душу. А їжа! Просто неймовірно. І єдиний напій, який у них продають, це якесь пійло під назвою «Ніхай».
— А мені їжа сподобалася, — сказав Дон Денні. — Справжня яловичина, а не синтетичний білок. Справжній лосось…
— Ваші гроші приймають? — запитав Джо. Раптом він почув пронизливе виття, що відлунювало вулицею позаду них. — Що трапилося?
— Не знаю, — нервово відповів Денні.
— Це поліцейська сирена, — сказав Семмі Мундо. — Ти не подав сигнал, перш ніж повернути.
— А хіба я міг? — здивувався Джо. — На кермі немає потрібного важеля.
— Треба було показати рукою, — сказав Семмі. Сирена була вже близько. Повернувши голову, Джо побачив, як з ним порівнявся мотоцикл. Він пригальмував, не знаючи, як діяти далі.
— Зупинися на узбіччі, — порадив йому Семмі.
Джо спинився.
Злізши з мотоцикла, до Джо підійшов поліцейський — молодий чоловік зі щурячим обличчям і суворими великими очима. Він пильно подивився на Джо, а тоді сказав:
— Ваші права, містере.
— У мене їх немає, — відповів Джо. — Випишіть штраф і відпустіть нас. — Він уже бачив готель, тож сказав Дону Денні:
— Краще йди туди пішки і забери з собою решту.
Інша автівка — Willys-Knight — рухалася прямо до готелю. Дон Денні, Пет, Семмі Мундо і Тіппі Джексон вийшли з машини й подалися за Willys-Knight, яка вже почала сповільнюватися, зупиняючись навпроти готелю. Джо і поліцейський лишилися вдвох.
— У вас є документи, що посвідчують особу? — запитав коп.
Джо простягнув йому гаманець. Фіолетовим незмивним фломастером коп виписав штраф, відірвав талон і передав його Джо. «Неподання сигналу. Відсутність водійських прав. Тут зазначено, куди й коли з’явитися». Поліцейський гучно закрив свій блокнот, віддав Джо гаманця, а потім знову заскочив на мотоцикл. Він газонув і невдовзі розчинився в потоці машин, так і не озирнувшись.