З якоїсь незрозумілої причини Джо ще раз зиркнув на талон, перш ніж покласти його до кишені. І знову його перечитав. Він одразу впізнав нерозбірливий почерк, яким було зроблено напис фіолетовим незмивним фломастером:
Ти у значно більшій небезпеці, ніж я думав. Те, що сказала Пет Конлі…
На цьому повідомлення обривалося. Посеред речення. Він запитував себе, чим же воно мало закінчитися. Чи було на талоні ще щось? Джо перевернув його, нічого не побачив, знову повернув лицьовим боком. Жодних інших написів, однак унизу папірця крихітними химерними літерами було зазначено:
Аптека Арчера пропонує надійні ліки для дому й медичні препарати на замовлення, якісні та випробувані. Низькі ціни.
«Не надто багато інформації, — подумки сказав собі Джо. — Та все ж це не те, що мало би стояти на талоні за порушення правил дорожнього руху у Де-Мойні». Було очевидно, що перед ним іще одне об’явлення, як і той фіолетовий напис знайомим почерком.
Вийшовши з Pierce-Arrow, він зайшов до найближчої крамниці, де продавалися журнали, цукерки й тютюн.
— Можна скористатися вашим телефонним довідником? — запитав він у власника, кремезного чоловіка середнього віку.
— Он там, в глибині, — привітно відказав той, вказуючи товстим великим пальцем.
Джо знайшов довідник у темному закутку крамнички і взявся шукати аптеку Арчера, проте її не було у списку.
Закривши довідник, він підійшов до власника, який саме продавав хлопчику печиво Necco.
— Не підкажете, як знайти аптеку Арчера? — запитав у нього Джо.
— Ніяк, — відповів власник. — Принаймні більше ніяк.
— Чому?
— Вона не працює вже багато років.
— Можете підказати, де вона була, — попросив Джо. — Хоча б приблизно. Намалюйте мені мапу.
— Мала вам не потрібна. Я вам скажу, як туди дістатись. — Чолов’яга нахилився вперед, показуючи через двері. — Бачите отой смугастий стовпчик біля перукарні? Йдіть туди і погляньте на північ. Північ там. — Він вказав напрямок. — Ви побачите старий будинок з фронтонами. Жовтого кольору. У кількох квартирах нагорі й досі живуть люди, однак магазин унизу давно занедбаний. Та вивіску розгледіти можна: «Аптека Арчера». Тому знайти її не складно. А трапилося з нею от що: Ед Арчер зліг із раком горла і…
— Дякую, — сказав Джо й подався з магазину, знову вийшовши під бліде післяобіднє сонячне світло. Він швидко закрокував уздовж вулиці до перукарського стовпчика й подивився на північ.
Краєм ока Джо побачив високий жовтий будинок з облущеними стінами. Але щось у ньому здалося йому дивним. Якесь мерехтіння, нестійкість, так немов обриси будинку то проступали перед ним цілком чітко й виразно, то знову відступали у крихку непевність. Кожна фаза коливання тривала кілька секунд, а потім розчинялася у своїй протилежності. Ця мінливість була настільки регулярною, що здавалося, ніби в її основі лежить органічна пульсація. «Будинок наче живий», — подумав він.
«Можливо, це вже кінець», — вирішив Джо й попрямував до закинутої аптеки, не зводячи з неї очей. Він дивився, як вона пульсує, спостерігав, як та переходить з одного стану в інший, а тоді, підходячи все ближче і ближче, раптом збагнув природу цих мінливих станів. Проступаючи виразніше, будинок ставав гомеостатично керованим магазином товарів для догляду за домом його власного часу — торговим центром із самообслуговуванням, що продавав десятки тисяч товарів для сучасної квартири. Джо був постійним клієнтом таких високофункціональних, комп’ютеризованих роботизованих крамниць протягом усього свого дорослого життя.
Втрачаючи чіткість, будинок перетворювався на крихітну анахронічну аптеку декоровану у стилі рококо.
У її вбогих вітринах виднілися пояси від грижі, ряди окулярів для корекції зору, ступка й товкачик, баночки з різноманітними таблетками, написане від руки оголошення «П’явки», величезні скляні закорковані пляшки, що містили цілу скриньку Пандори усіляких патентованих медичних препаратів і плацебо… Над вітринами тягнулася вивіска з написом «Аптека Арчера», нанесеним на рівну дерев’яну дошку. Жодних ознак порожньої, покинутої аптеки, що давним-давно припинила роботу. Її форма існування 1939 року була у якийсь спосіб відсутньою. «Отже, — подумав Джо, — увійшовши туди, я або ще глибше провалюся в минуле, або ж знову опинюся приблизно у своєму часі. А мені, вочевидь, потрібно повернутися в минуле, в період до 1939 року».
Однак зараз він лише стояв перед будинком, вловлюючи усім тілом відпливи і припливи його коливань.