Выбрать главу

— Я вб’ю тебе, — сказав Джо. Він ступив крок назустріч Джорі. Рух його був невправний і більше нагадував падіння. Розставивши руки, він кинувся до хлопця, намагаючись схопити того за шию й вчепитися пальцями в трахею.

Джорі загарчав і вкусив його. Великі, схожі на лопати зуби глибоко вп’ялися Джо у праву руку. Вони застигли на якусь мить. Тоді Джорі підвів голову, піднімаючи руку Джо своєю щелепою. Хлопець пильно дивився на нього, шморгаючи носом й намагаючись зімкнути щелепи. Зуби ще глибше вп’ялися у плоть, і Джо відчув, як біль розходиться по всьому тілу. «Він їсть мене», — усвідомив Чип.

— Не можна, — сказав він уголос й зацідив Джорі в обличчя. Бив знову і знову. — «Убік» захищає мене від тебе, — сказав він, вдаривши його у сповнені зневаги очі. — В тебе нічого не вийде.

Джорі гарчав, водячи щелепами у різні боки, наче вівця. Він гриз руку Джо, аж поки біль не став для того нестерпним. Тоді Чип ударив Джорі ногою. Зуби відпустили руку, й Джо відповз, дивлячись, як кров піднімається із завданих тролячими зубами ран. «Господи», — Джо був сповнений жаху.

— Ти не зробиш зі мною того, що зробив із ними, — сказав Джо. Схопивши балончик «Убіка», він спрямував цівку до суцільної скривавленої рани, на яку перетворилася його рука. Джо натиснув пластикову кнопку і з балончика вирвався слабкий потік часточок, що осів плівкою на його пожованій, роздертій плоті. Біль миттєво зник. Рана затягувалася на очах.

— Тобі мене не вбити, — мовив Джорі, й досі шкірячись.

— Я піду вниз, — похитуючись, Джо, рушив до дверей кімнати й відчинив їх навстіж. Коридор був темний. Він ішов уперед, обережно ступаючи крок за кроком. Однак підлога під ногами здавалася міцною. Зовсім не схоже на квазі- чи ірреальний світ.

— Не заходь дуже далеко, — почув він за спиною голос Джорі. — Я не можу підтримувати надто великий простір. Наприклад, якщо ти заскочиш у машину і їхатимеш багато миль… то врешті-решт дістанешся місця, де цей світ обривається. А тобі це сподобається не більше, ніж мені.

— Мені нема чого втрачати. — Джо підійшов до ліфта й натиснув кнопку.

— У мене проблема з ліфтами, — прокричав Джорі вслід. — Вони надто складні. Мабуть, тобі краще спуститися сходами.

Трохи зачекавши, Джо здався. Як і радив Джорі, він спустився сходами — тим самим прольотом, який нещодавно долав у пекельних муках, крок за кроком підіймаючись нагору.

«Що ж, — подумав він, — це одна з сил, які тут діють. Джорі — це той, хто нас знищує. Власне, вже знищив усіх, окрім мене. За Джорі немає нічого: він — це кінець. Чи зустріну я іншу силу? Мабуть, це трапиться надто пізно, щоб якось мені зарадити, — вирішив Джо». Він знову поглянув на руку. Повністю здорова.

Дійшовши до вестибюля, Чип роззирнувся. Дивився на людей, на величезну люстру вгорі. «Загалом Джорі багато чого вдалося, попри повернення до старіших форм. Справжня, — думав Джо, відчуваючи підлогу під ногами. — Повірити не можу. Мабуть, у Джорі великий досвід. Напевне, робив це вже багато разів».

Підійшовши до адміністратора, він запитав:

— Чи не могли б ви порекомендувати мені хороший ресторан?

— Униз вулицею, — відповів адміністратор, відірвавшись на мить від сортування пошти. — Праворуч. Називається «Матадор». Першокласний ресторан, сер.

— Мені самотньо, — задумливо сказав Джо. — Чи може готель якось із цим допомогти? Маєте дівчат?

— Тільки не в цьому готелі, сер, тут таким не займаються, — стримано сказав службовець несхвальним тоном.

— У вас пристойний чистий сімейний готель, — мовив Джо.

— Хотілося б так думати, сер.

— Я просто вас перевіряв. Хотів упевнитися, що зупинився в порядному місці. — Джо подався геть від стійки, знову перетнув вестибюль, спустився широкими мармуровими сходами і, пройшовши крізь обертові двері, опинився на вулиці.

Розділ 16

Зустрінь ранок щедрою смачнючою порцією поживних глазурованих пластівців «Убік» — ще хрусткішим сніданком для дорослих з неймовірно багатим смаком, від якого у тебе просто потече слинка! Пластівці «Убік» — смакують до останньої ложки! Під час прийому їжі не перевищуйте рекомендованої кількості.

Його вразила різноманітність автомобілів. Автомобілів різних років, марок та моделей. Те, що вони були переважно чорними, не було провиною Джорі. Такими вони були насправді.

Але як Джорі міг це знати?

«Дуже дивно, що Джорі відомі такі подробиці про світ 1939 року, період, у якому ніхто з нас не жив, окрім Ґлена Ранситера», — подумав Джо.

Аж раптом він зрозумів причину. Джорі сказав правду. Він збудував не цей світ, а світ, яким той був у їхній власний час, чи, радше, його фантасмагоричну копію. Повернення до більш ранніх форм не було справою його рук, навпаки, воно відбулося попри його зусилля. «Це природні атавізми, — усвідомив Джо, — які автоматично вступають у дію, коли сила Джорі згасає». Як і сказав той хлопчисько, це коштує йому величезних зусиль. Можливо, до цього він ще ніколи не створював настільки різноманітний світ одразу для такої значної кількості людей. Не часто трапляється, щоб так багато напівживих були під’єднані одне до одного.