— Попросіть водія, хай відвезе вас до лікарні, — порадила дівчина.
— Ви погодитесь зі мною повечеряти? — запитав Джо.
— Якщо вам хочеться саме цього, — мовила вона. — Якщо ви… хворі? Чи що б там з вами не було… Ви хворі? — вона відчинила дверцята. — Хочете, щоб я поїхала з вами до лікарні? Так?
— У «Матадор», — сказав Джо. — Ми їстимемо тушковане філе марсіанської капустянки. — Він раптом згадав, що цього імпортованого делікатесу у той час ще не існувало. — Стейк, — виправився він. — З яловичини. Ви ж любите яловичину?
Сівши у таксі, дівчина сказала водієві:
— Він хоче, щоб ми їхали у «Матадор».
— Гаразд, міс, — послухався водій. Таксі знову влилося у потік автомобілів. На перехресті водій розвернувся. «Отже, зараз ми вже рухаємося до ресторану, — усвідомив Джо. — Цікаво, чи я туди доїду». Тепер втома й холод стали цілковитими. Він відчув, як внутрішні процеси у його тілі починають згасати один за одним. Органи, у яких немає майбутнього. Печінці не потрібно виробляти червоні кров’яні тільця, ниркам немає потреби фільтрувати кров, кишечник не виконує більше жодної функції. Не зупинилося тільки серце, яке й далі важко билося, та дихання, хоч дихати ставало дедалі складніше. Щоразу, втягуючи повітря до легень, Джо відчував бетонну брилу, що навалювалася на груди. «То мій надгробок», — вирішив він. Джо помітив, що рука знову кровоточила. Густа повільна кров виступала крапля за краплею.
— Пригостити вас Lucky Strike? — запитала дівчина, простягаючи йому пачку сигарет. — «Дбайливо обсмажені», як говорить слоган. Фраза і. х. лг. кг. з’явиться лише через…
— Мене звати Джо Чип, — сказав Джо.
— Хочете знати моє ім’я?
— Так, — проскрипів він і заплющив очі. Він більше не міг говорити, принаймні зараз. — Вам подобається Де-Мойн? — запитав Чип, ховаючи руку. — Ви давно тут мешкаєте?
— У вас дуже стомлений голос, містере Чип, — зауважила дівчина.
— До дідька голос, — сказав він, махнувши рукою. — Це не має значення.
— Ні, має. — Дівчина відкрила сумочку, і якусь мить щось у ній шукала. — Я не деформація Джорі. Я не така, як він. — Вона вказала на водія. — Чи як ці старі крамнички й будинки, і ця брудна вулиця, як всі ці люди з їхніми машинами епохи неоліту. Ось, містере Чип. — Дівчина витягла з сумочки конверт і передала йому. — Це вам. Одразу ж відкрийте. Не думаю, що нам слід було так довго з цим зволікати.
Важкими свинцевими пальцями він розірвав конверт.
У ньому був урочисто оздоблений сертифікат. Однак літери розпливалися перед очима: Джо був надто стомлений, щоб читати.
— Що там? — запитав він, кладучи аркуш собі на коліна.
— Це від компанії, яка виробляє «Убік». Вам надається гарантія, містере Чип, на безкоштовне пожиттєве забезпечення цим засобом. Безкоштовне, бо я знаю вашу проблему з грішми, вашу, так би мовити, схильність. А на звороті список аптек, де його можна знайти. У Де-Мойні таких дві, причому обидві досі працюють. Пропоную завітати до однієї з них, перш ніж підемо вечеряти. — Вона потягнулася вперед і передала водію папірчик із записаною адресою. — Відвезіть нас сюди. І покваптесь: незабаром вони зачиняються.
Джо відхилився на спинку сидіння, важко дихаючи.
— Ми встигнемо дістатися до аптеки, — сказала дівчина і заспокійливо погладила його руку.
— Хто ви? — запитав Джо.
— Мене звати Елла. Елла Гайд Ранситер. Я дружина вашого начальника.
— Ви тут, із нами, — мовив Джо. — По цей бік. Ви у холодильному контейнері.
— Вам добре відомо, що я перебуваю тут уже деякий час, — відповіла Елла. — Гадаю, вже незабаром перероджуся в іншу утробу. Принаймні так каже Ґлен. Мені весь час сниться тьмяне червоне світло, а це погано. З морального погляду це не дуже правильна утроба, щоб з неї народжуватися. — Вона засміялася щедрим, теплим сміхом.
— Отже, ви — та друга сила, — сказав Джо. — Джорі знищує нас, а ви намагаєтеся нам допомогти. За вами нікого немає, як немає нікого за Джорі. Нарешті я знайшов дві остаточні сутності, які тут діють.
— Я не вважаю себе «сутністю». Зазвичай думаю про себе як про Еллу Ранситер, — їдко заперечила вона.
— Але це правда, — сказав Джо.
— Так, — похмуро кивнула Елла.
— Чому ви боретеся проти Джорі?
— Бо Джорі вторгнувся в мене. Він загрожував мені так само, як зараз загрожує вам. Ми з вами знаємо, що він робить. Він сам вам про це сказав у тому готельному номері. Інколи він стає дуже сильним. Час від часу йому вдається витіснити мене, коли я активна і намагаюся поговорити з Ґленом. Але, схоже, я справляюся з ним краще за більшість напівживих, з «Убіком» чи без нього. Краще, наприклад, ніж уся ваша група, що діяла колективно.