— Я піду в іншу аптеку, у якій він є, — відповів Джо. Він схилився на прилавок, з болем, повільно й уривчасто хапаючи повітря.
— А вона буде зачинена, — озвався Джорі з тіла лисого аптекаря.
— Завтра, — спромігся вимовити Джо. — Я протримаюся до завтра.
— Не зможеш, — відповів Джорі. — І так чи інакше у тій аптеці «Убік» також буде застарілим.
— В іншому місті, — видихнув Джо.
— Куди б ти не пішов, він всюди регресує. Перетвориться на мазь або порошок, еліксир чи бальзам. Тобі ніколи не знайти його у балончику, Джо Чип, — Джорі у тілі лисого фармацевта шкірився, оголюючи целулоїдний зубний протез.
— Я можу… — Джо замовк, збираючи рештки життєвих сил, намагаючись самотужки зігріти своє заціпеніле, оніміле від холоду тіло. — Повернути його у теперішній час. У 1992-й.
— Справді, містере Чип? — фармацевт вручив Джо кубічну картонну упаковку. — Будь ласка. Відкрийте й побачите…
— Я знаю, що там побачу, — сказав Джо. Він зосередився на блакитній банці з бальзамом для печінки і нирок. «Рухайся вперед у часі», — сказав він їй подумки, сповнюючи її нагальністю своєї потреби. Він направив усю енергію, яка тільки в нього лишалася, на упаковку. Вона не змінилася. «Це наш звичайний світ», — сказав він їй.
— Балончик, — промовив Джо вголос. І заплющив очі, переводячи подих.
— Ніякий це не балончик, містере Чип, — сказав аптекар. Він гасив світло, обходячи приміщення. Підійшовши до каси, він натиснув на кнопку, і шухлядка з гуркотом висунулася. Аптекар почав вправно перекладати купюри й дріб’язок до металевої скриньки з замком.
— Ти — балончик, — ще раз мовив Джо до картонної упаковки, яку тримав у руках. — Зараз — 1992-й рік, — сказав він і спробував напружитися, до останку вкладаючи себе у це зусилля.
Псевдофармацевт загасив останнього світильника. Тепер в аптеку проникало лише тьмяне сяйво вуличного ліхтаря, тому Джо й далі міг розрізнити форму предмета у своїй руці, його кутасті обриси.
— Прошу, містере Чип, — сказав аптекар, відчинивши двері. — Час іти додому. Вона помилилася, еге ж? І ти більше ніколи її не побачиш, бо вона вже надто далеко зайшла на шляху до переродження. Вона вже не думає ані про тебе, ані про мене, ані про Ранситера. Зараз Елла бачить лише різнобарвне світло: тьмяно-червоне, а після цього, мабуть, яскраво-оранжеве…
— У мене в руках — балончик, — повторив Джо.
— Ні. Мені дуже шкода, містере Чип. Справді. Але це не так.
Джо поставив картонну упаковку на найближчий прилавок. Він із гідністю розвернувся і повільно закрокував через аптеку до вхідних дверей, які притримував для нього фармацевт. Жоден не промовив ані слова, аж поки Джо нарешті не вийшов з аптеки на нічну вулицю.
Аптекар також вийшов слідом за ним. Він нахилився і замкнув двері.
— Мабуть, — сказав Джо, — я поскаржуся виробнику на… — він замовк. Якась сила стискала його горло. Він не міг ані дихати, ані розмовляти. Потім на якусь мить йому полегшало. — На вашу регресовану аптеку, — закінчив він.
— Добраніч, — сказав аптекар. Він трохи затримався й ще раз пильно поглянув на Джо у вечірніх сутінках. Потім, стенувши плечима, рушив геть.
Ліворуч Джо розгледів невиразні обриси лави, на якій люди чекали на трамвай. Він спромігся доплентатись до неї і всістися. Інші люди — їх було двоє чи троє — відсахнулися від нього чи то від огиди, а чи для того, щоби звільнити йому місце. Джо не знав чому саме, але йому було байдуже. Відчував лише опору, яку дарувала лава під ним, послаблення величезного тягаря всередині власного тіла. «Ще кілька хвилин, — сказав Джо подумки. — Якщо я не помиляюся. Господи, через що мені доводиться проходити. Вже вдруге. Зрештою, ми намагалися, — думав він, дивлячись на жовті мерехтливі вогники й неонові вивіски, на потік машин, що котився в обох напрямках у нього перед очима. — Ранситер відбивався з усіх сил. Елла дуже довго дряпалася, кусалася й хитрувала. А я, хай йому грець, майже повернув банці бальзаму „Убік“ для печінки і нирок її теперішню форму. Мені це майже вдалося». Розуміння цього давало певне полегшення, усвідомлення його власної великої сили. Його фінальної трансцендентальної спроби.
Скрегочучи гальмами, перед лавою зупинилася велетенська гуркітлива туша трамвая. Ті кілька людей, що сиділи біля Джо, підвелися і заквапилися увійти до трамваю через задні двері.
— Агов, містере, — закричав кондуктор до Джо. — То ви сідатимете чи ні?