Зиркнувши на неї, Пет засміялася глибоким презирливим сміхом.
— Вам доведеться зачекати, міс Вірт, — сказав Ранситер. Його охопив страх. Він поглянув на Пет, потім на Джо, і його страх лише зміцнів.
— Посидьте тут, міс Вірт, — Ранситер вказав на стільці у приймальні.
— Містере Ранситер, тепер я вже можу точно сказати, скількох інерціалів ми маємо намір залучити. Містер Говард вважає, що він сам здатний адекватно визначити наші потреби, виходячи з проблеми, яка перед нами постала.
— І скількох? — запитав Ранситер.
— Одинадцятьох, — відповіла міс Вірт.
— Підпишемо договір трохи згодом, — сказав Ранситер, — щойно я звільнюся.
Вказуючи шлях великою широкою рукою, він провів Джо і дівчину до кабінету, зачинив двері та сів за стіл.
— У них нічого не вийде, — звернувся він до Джо. — Ні з одинадцятьма. Ні з п’ятнадцятьма. Ні з двадцятьма. Особливо, якщо враховувати, що їм протистоятиме С. Доул Меліпоун.
Ранситер почувався втомленим і наляканим.
— Це, як я розумію, потенційна етажерка, яку Джі Джі знайшов у Топіці? І ти вважаєш, що нам варто її найняти? Ви з Джі Джі дійшли щодо цього згоди? Тоді, звісно ж, ми візьмемо її в команду.
«Можливо, я відправлю її до Міка, — думав він. — Серед тих одинадцятьох».
— Мені досі ніхто не спромігся сказати,— вів він далі, — якому таланту псі вона протистоїть.
— Місіс Фрик каже, що ви літали до Цюриха, — сказав Джо. — Що пропонує Елла?
— Більше реклами,— сказав Ранситер.— По телебаченню. Щогодини.
Скориставшись інтеркомом, він мовив:
— Місіс Фрик, підготуйте, будь ласка, договір найму між нами і Джейн Доу[2]. Зазначте стартову заробітну плату в тому обсязі, який було погоджено з профспілкою минулого грудня. Також зазначте...
— Що таке «стартова заробітна плата»? — запитала Пет. Її голос був сповнений насмішкуватої недовіри і звучав трохи по-дитячому.
Ранситер уважно подивився на неї.
— Я навіть не знаю, що ви вмієте робити.
— Вона — антиясновидець, Ґлене,— пробурчав Джо. — Але не така, як інші.
Він не пояснював детальніше. Здавалося, він просто зупинився, мов старий годинник, у якому сіли батарейки.
— Вона готова одразу починати? — запитав Ранситер у Джо. — Чи нам доведеться спершу її навчати, тренувати й чекати, поки вона зможе бути корисною? У нас майже сорок інерціалів сидять без діла, а ми наймаємо ще одну. Ну, гадаю, сорок мінус одинадцять. Тридцять працівників без діла, яким треба платити, хоч вони просто швендяють довкола і длубаються в носі. Не знаю, Джо, справді не знаю. Може, нам звільнити скаутів? До речі, здається, я дізнався, де перебувають зниклі псі Голліса. Я потім тобі розповім.
Він знову звернувся до місіс Фрик:
— Зазначте, що ми можемо звільнити цю Джейн Доу без попередження, грошової допомоги чи будь-яких інших компенсацій. Також вона не може претендувати на внески до пенсійного фонду за рахунок компанії та лікарняні виплати впродовж перших дев’яноста днів.
Потім він заговорив до Пет:
— Стартова заробітна плата завжди складає чотириста поскредів на місяць, що передбачає двадцять робочих годин на тиждень. І вам доведеться вступити до профспілки. Профспілки робітників гірської, металообробної та сталеливарної промисловості. Саме до них записали всіх службовців організацій запобігання паранормальним втручанням три роки тому. Це від мене не залежить.
— Я отримую більше, наглядаючи за відеофонними реле у кібуці Топіки, — мовила Пет. — Ваш скаут, містер Ешвуд, сказав...
— Наші скаути брешуть,— перебив Ранситер.— До того ж юридично ми не відповідаємо за те, що вони говорять. Як і будь-яка інша організація запобігання.
Двері офісу відчинилися і місіс Фрик несміливо увійшла, несучи роздруковану угоду.
— Дякую, місіс Фрик, — сказав Ранситер, беручи папери. — У мене двадцятирічна дружина у мораторіумі, — звернувся він до Джо і Пет. — Дуже вродлива жінка. Під час нашої розмови, її раптом витісняє якийсь дивакуватий хлопчисько на ім’я Джорі. І тоді я розмовляю з ним, а не з нею. Елла заморожена у стані напівжиття, і вона згасає. А мені доводиться весь день дивитися на цю стару каргу — мою секретарку.
Він поглянув на Пет, її чорне, густе волосся та чуттєвий рот. Ранситер відчув, як у ньому пробуджується якийсь нещасливий потяг, туманне і марне бажання, що нікуди не веде, а лише повертається до нього порожнечею, ніби окреслюючи геометрично досконале коло.
— Я підпишу, — сказала Пет і потягнулася за ручкою.
Розділ 5
— Не можу танцювати твіст, Гелен, у мене розлад шлунку.
— Я приготую тобі «Убік»!
«Убік» миттю поверне вас у вир подій. За умов дотримання інструкції, «Убік» швидко знімає головний біль та біль у шлунку. Пам’ятайте: приготування «Убіка» займає лише кілька секунд. Уникайте тривалого вживання.
Впродовж довгих днів вимушеної, неприродної бездіяльності антителепат Тіппі Джексон регулярно спала до полудня. Електрод, вживлений у її мозок, постійно стимулював сон у фазі НШРО — надзвичайно швидкого руху очей, тож, загорнувшись у перкалеві простирадла, вона не нудьгувала.
Зараз у своєму штучно викликаному сні вона бачила міфічного співробітника Голліса, наділеного надзвичайними псіонічними здібностями. Всі інші інерціали у Сонячній системі або склали перед ним зброю, або ж були переплавлені на смалець. Оскільки нікого більше не лишилося, саме перед нею постало завдання нейтралізувати поле, генероване цією надприродною істотою.
— Я не можу бути собою, допоки ти поряд, — заявив її хмароподібний суперник. На його обличчі з’явився дикий, повний ненависті вираз, який робив його схожим на психотичну білку.
— Можливо, твоєму визначенню власної самосистеми бракує автентичних меж, — відповіла Тіппі уві сні. — Ти звів нестійку структуру особистості на несвідомих факторах, які не можеш контролювати. Саме тому ти сприймаєш мене як загрозу.
— Хіба ти не працюєш на організацію запобігання? — запитав телепат Голліса, нервово роззираючись.
— Якщо в тебе й справді такий колосальний талант, як ти стверджуєш, — відповіла Тіппі, — міг би й прочитати це у моїх думках.
— Я більше не можу читати думки,— сказав телепат. — Мій талант щез. Поговори з моїм братом Біллом. Білле, поспілкуйся з цією пані. Вона тобі подобається?
Білл, який виглядом нагадував свого брата-телепата, відповів:
— Мені вона до душі, адже я — ясновидець, і ця пані не зможе мене нейтралізувати.
Він зачовгав ногами й вишкірився, показуючи великі тьмяні зуби з тупими, мов у лопати, краями.
— «Невдатна скривдила мене природа — ні постаті, ні вроди я не маю...» — він замовк, морщачи чоло. — Як там далі, Метт? — запитав він у брата.
— «... потвора недороблена, у світ цей дочасно кинута напівлюдина», — сказав білкоподібний телепат Метт, задумливо шкрябаючи своє хутро.
— О так,— кивнув ясновидець Білл,— пам’ятаю. «Такий бридкий, кульгавий, що й собаки на мене брешуть, як до них наближусь»[3]. Це з «Річарда III»,— пояснив він Тіппі. Обидва брати вищирилися. Навіть їхні різці були тупими. Так, наче вони споживали лише сирі зерна.
— Що це означає? — запитала Тіппі.
— Це означає, — сказали Метт і Білл в один голос, — що тобі від нас не втекти.
Раптом задзвонив відеофон, і Тіппі прокинулася.
Хитаючись та спотикаючись, ще не зовсім продерши очі, спантеличена барвистими кульками, що плавали в повітрі, вона кілька разів моргнула й підняла слухавку. «Боже, як пізно, — подумала вона, поглянувши на годинник, — я перетворююся на овоч». На екрані з’явилося обличчя Ґлена Ранситера.
— Здрастуйте, містере Ранситер,— озвалася вона, стоячи так, щоб не потрапляти у зону сканування відеофона. — Врешті маєте для мене завдання?
— О, місіс Джексон,— сказав Ранситер,— радий, що застав вас. Ми з Джо Чипом формуємо групу: тих одинадцятьох осіб, яких ми оберемо, чекає важливе завдання. Ми уважно переглядаємо кожне досьє. Джо вважає, що це завдання вам під силу, і я схильний погодитися. Скільки часу вам потрібно, щоби прибути на місце? — його голос звучав оптимістично, проте обличчя на маленькому екрані здавалося стурбованим та виснаженим.
2