Дуже високий сутулий чорношкірий чоловік із м’яким виразом на продовгуватому обличчі вказав на себе.
— Ми з вами до цього не зустрічалися,— сказав Ранситер, проглядаючи матеріали справи Ела Геммонда. — Ви найпотужніший із наших антиясновидців. Шкода, що я не познайомився з вами раніше. Хто тут також антиясновидець?
Піднялося ще три руки.
— Вам чотирьом, — сказав Ранситер, — без сумніву, буде вкрай цікаво запізнатися й попрацювати разом із нещодавньою знахідкою Джі Джі Ешвуда, яка нейтралізує ясновидців радикально новим способом. Можливо, міс Конлі сама розповість нам про це,— він кивнув у бік Пет...
І раптом опинився на П’ятій авеню перед вітриною магазину рідкісних монет. Він стояв, розглядаючи золотий американський долар, що вийшов із обігу, і міркував, чи міг би дозволити собі придбати його для своєї колекції.
«Якої ще колекції? — приголомшено запитав він себе.— Я не колекціоную монети. Що я тут роблю? І як довго я вже тиняюся, розглядаючи вітрини, коли натомість мав би бути в офісі, керуючи...» — він не міг згадати, чим зазвичай керував. Якимось бізнесом, пов’язаним із людьми з певними здібностями, особливими талантами. Він заплющив очі, намагаючись зосередитися. «Ні, мені довелося полишити ту справу», — усвідомив Ранситер. Через ішемічну хворобу рік тому мусив вийти на пенсію. «Але ж я щойно був там,— пригадав він. — Ще кілька секунд тому. У своєму офісі. Розмовляв із групою людей про новий проект». Він заплющив очі. «Усе щезло, — спантеличено подумав він. — Усе, що я створив».
Розплющивши очі, він виявив, що знову перебуває у своєму кабінеті. Перед ним стояли Джі Джі Ешвуд, Джо Чип і чорнява, надзвичайно вродлива дівчина, імені якої він не пригадував. Крім них, у кабінеті більше нікого не було, що з незрозумілих для нього причин здалося дивним.
— Містере Ранситер, — сказав Джо Чип, — хочу познайомити вас із Патрицією Конлі.
— Дуже рада врешті запізнатися з вами, містере Ранситер, — промовила дівчина.
Вона засміялася, а її очі радісно спалахнули. Ранситер не розумів чому.
«Вона щось зробила»,— усвідомив Джо Чип.
— Пет,— сказав він уголос,— я не можу збагнути, в чому річ, але щось змінилося.
Він задумливо оглянув офіс. Здавалося, ніби все було як завжди: надто яскравий килим, забагато різнорідних творів мистецтва, на стінах — оригінальні картини, що не мали жодної художньої вартості тощо. Ґлен Раситер теж не змінився: зарослий щетиною, з сірим, зморшкуватим від постійного розумового напруження обличчям, він дивився на Джо і також здавався збентеженим. Біля вікна стояв Джі Джі Ешвуд, одягнений у свої звичні, підперезані конопляним паском, охайні штани з березової кори, напівпрозорий дірчастий топ і високий капелюх, як у інженерів-залізничників. Той лише байдуже стенув плечима. Вочевидь, він вважав, що все було гаразд.
— Нічого не змінилося,— сказала Пет.
— Усе змінилося,— відповів Джо.— Ти, вочевидь, повернулася у часі і спрямувала нас іншою колією теперішнього. Я не можу цього довести, як і не можу визначити, що саме зазнало зміни.
— Будь ласка, жодних сімейних суперечок у робочий час,— спохмурнів Ранситер.
— Сімейних суперечок? — приголомшено запитав Джо.
Тоді він побачив на пальці Пет обручку зі срібла й нефриту. Джо пригадав, як допомагав її обирати. «За два дні до того, як ми побралися, — подумав він. — Це трапилося понад рік тому, попри мій скрутний фінансовий стан. Звісно, що тепер — завдяки Пет із її зарплатнею та вмінням розпоряджатися грішми — все змінилося. Назавжди».
— Що ж, продовжимо,— сказав Ранситер.— Ми повинні запитати себе, чому Стентон Мік звернувся до іншої організації запобігання. Якщо мислити логічно, то замовлення мало би дістатися нам — ми найкращі у цій сфері і наш офіс розташований у Нью-Йорку, де Міку найзручніше вести справи. У вас є якісь думки з цього приводу, місіс Чип? — він з надією поглянув у бік Пет.
— Ви справді хочете знати, містере Ранситер? — відказала вона.
— Так,— рішуче закивав він.— Мені б дуже хотілося це знати.
— Це я все влаштувала, — сказала Пет.
— Як?
— Завдяки моєму таланту.
— Якому таланту? — здивувався Ранситер. — У вас немає талантів, ви дружина Джо Чипа.
З боку вікна долинув голос Джі Джі Ешвуда:
— Ви прийшли сюди, щоб пообідати зі мною та Джо.
— У неї є талант, — сказав Джо. Він намагався пригадати, але все раптом стало дуже розмитим. Спогади тьмяніли й розчинялися прямо у нього перед очима, попри всі його зусилля їх зафіксувати. «Інша часова колія», — подумав він. Минуле. Але далі сягнути не міг. На цьому його спогади закінчувались. «Моя дружина унікальна,— подумав він, — вона може робити те, на що не здатна жодна інша людина на Землі. У такому разі чому вона не працює на „Ранситер і компаньйони“? Щось тут не так».
— Ти вимірював її поле? — запитав Ранситер. — Це ж твоя робота. Схоже, що вимірював. Я чую впевненість у твоєму голосі.
— Я не впевнений, — мовив Джо.
«Однак я впевнений у своїй дружині», — сказав він сам до себе.
— Сходжу-но принесу своє обладнання, — запропонував він. — І дізнаємося, яке у неї поле.
— Припини, Джо, — розсердився Ранситер, — якби у твоєї дружини був талант чи антиталант, ти б виміряв його ще рік тому, ти б не намагався дізнатися про це тільки зараз, — він натиснув кнопку інтеркому. — Відділ кадрів? У нас є справа місіс Чип? Патриції Чип?
Після паузи на тому кінці дроту відповіли:
— Справи місіс Чип немає. Можливо, під дівочим прізвищем?
— Конлі, — підказав Джо, — Патриція Конлі.
Знову пауза.
— На міс Патрицію Конлі у нас є два документи: первинний звіт містера Ешвуда і результати тестування містера Чипа, — зі щілини інтеркому повільно виповзли копії обох документів і впали на стіл.
— Джо, ти маєш це бачити, ходи сюди, — насуплено сказав Ранситер, вивчаючи звіт Джо Чипа.
Він тицьнув пальцем у сторінку, і Джо, який уже встиг підійти до нього, побачив два підкреслені хрестики. Вони з Ранситером перезирнулися, тоді поглянули на Пет.
— Я знаю, що там написано,— спокійно сказала вона.— «Наділена неймовірними здібностями. Анти-псі поле унікальне за силою», — вона напружилася, очевидно, намагаючись згадати, як там сформульовано дослівно.— «Може протистояти...»
— Мік таки підписав із нами договір, — мовив Ранситер до Джо Чипа.— Тут переді мною стояла група з одинадцяти інерціалів, а потім я запропонував, щоб ця дівчина...
— Щоб вона показала групі, на що здатна,— завершив Джо. — От вона й показала. Зробила саме те, що її просили. Я не помилився у своїй оцінці, — він провів пальцем під символами внизу аркуша, що означали небезпеку. — Моя власна дружина, — додав він.
— Я тобі не дружина,— відказала Пет. — Це я теж змінила. Хочете, аби все було так, як і раніше? Без жодних змін, навіть зовсім дрібних? Але тоді ваші інерціали навряд чи щось помітять. З іншого боку, вони так чи інакше нічого не зрозуміли... хіба що в когось збереглися якісь залишкові спогади, як у Джо. Проте до цього моменту вони вже мали би зникнути.
— Я хотів би повернути замовлення від Міка, — роздратовано сказав Ранситер.— Щонайменше.
— Коли я вже винюхую таланти, — озвався Джі Джі Ешвуд, — то працюю на совість.
Він устиг посивіти.
— Так, ти справді вмієш приводити таланти, — сказав Ранситер.
Задзижчав інтерком, і до них долинув тремтливий старечий голос місіс Фрик:
— На вас чекає група інерціалів, містере Ранситер. Вони кажуть, що їх викликали для нового спільного завдання. Ви можете їх прийняти?
— Нехай заходять, — відповів Ранситер.
— Я залишу собі перстень, — заявила Пет, вказуючи на обручку зі срібла й нефриту, яку вони з Джо спільно обрали в іншому часовому вимірі. Вона вирішила залишити собі цю частину альтернативного світу. Джо запитував себе, що ще вона могла зберегти на додачу. Він сподівався, що більше нічого, однак вирішив, що краще промовчати. Ліпше навіть не запитувати.
Двері прочинилися, й до кабінету парами увійшли інерціали. Якусь мить вони нерішуче стояли, а тоді почали розсідатися перед столом Ранситера. Той уважно обвів їх поглядом і почав нишпорити серед безладної купи документів. Вочевидь, намагався визначити, чи не змінила, бува, Пет якимось чином склад групи.