— Ми пам’ятаємо, — мовив Ел. Він заціпеніло підвівся і стояв, дивлячись на Джо. — Гадаю, це кінець.
— Я поговорю з Еллою, — сказав Джо.
— Зараз? — запитав Ел. — Краще зачекай, поки точно знатимеш, що їй сказати. Поговори з нею завтра. Йди додому та поспи.
— Іти додому — означає йти до Пет Конлі, — відповів Джо. — А в мене зараз немає на неї сил.
— Зніми готельний номер тут, у Цюриху, — порадив Ел.— Зникни. Я повернуся на корабель, розповім про все іншим і повідомлю Асоціацію. Ти можеш делегувати мені свої повноваження у письмовій формі.
— Принесіть нам ручку й аркуш паперу, — попросив він у фон Фоґельзанґа.
— Знаєш, із ким мені хотілося б поговорити? — сказав Джо, коли власник мораторіуму подався за ручкою й папером. — Із Венді Райт. Вона знатиме, що робити. Я ціную її думку. Дивно, чому так? Ми заледве знайомі.
Він раптом звернув увагу на ледь чутну фонову музику, що нависала над залою. Вона лунала тут увесь цей час. Так само, як і в гелікоптері.
— Dies irae, dies ilia, — похмуро співали голоси, — Solvet saeclum in favilla, teste David cum Sybilla[14].
«„Реквієм“ Верді[15]», — усвідомив він. Певно, фон Фоґельзанґ власноруч умикав його о дев’ятій кожного ранку, коли приходив на роботу.
— Коли ти знімеш номер, — сказав Ел, — я спробую вмовити Венді Райт, аби вона прийшла до тебе.
— Це буде аморально, — відповів Джо.
— Що? — Ел витріщився на нього.— У такі важкі часи? Коли вся організація може розлетітися на друзки, якщо ти не візьмеш себе в руки? Все, що допоможе тобі стати на ноги,— бажане, навіть більше — воно необхідне. Повертайся до відеофона, зателефонуй у готель, а потім приходь сюди. Скажеш мені назву готелю і...
— Всі наші гроші нічого не варті,— сказав Джо.— Я не зможу подзвонити, хіба що знайду ще одного колекціонера, який погодиться обміняти їх на сучасну десятифранкову швейцарську монету.
— Господи, — глухо застогнав Ел і захитав головою.
— Це моя провина? — запитав Джо.— Хіба через мене той четвертак, що ти мені дав, вийшов з ужитку?
Його охопив гнів.
— У якомусь химерному сенсі — так, — сказав Ел, — це твоя провина. Проте я не знаю чому. Може, колись і збагну. Гаразд, тоді повертаймося обоє на «Претфол II». Звідти і можеш забрати Венді Райт з собою до готелю.
— Quantus tremor estfuturus, — виспівували голоси. — Quando judex est venturus, cuncta stride discussurus[16].
— Чим я заплачу за номер? Вони не приймуть наших грошей, як і той телефонний автомат.
Лаючись, Ел різко витягнув свій гаманець і поглянув на купюри.
— Ці старі, але досі в обігу. — Він роздивився монети, що були у нього в кишенях. — А ці вже вилучені. — Ел висипав монети на килим, позбуваючись їх із тією самою огидою, що й телефонний автомат.
— Візьми це,— він передав Джо паперові гроші.— Тут вистачить на номер на одну ніч, вечерю й кілька напоїв для вас обох. Завтра зранку я відправлю корабель із Нью-Йорка, щоб вас забрати.
— Я поверну,— пообіцяв Джо.— Як тимчасовий директор «Ранситер і компаньйони» я матиму вищу зарплату. Зможу виплатити всі свої борги разом із податковою заборгованістю, штрафами і пенею, яку податківці наклали...
— Без Пет Конлі? Без її допомоги?
— Тепер я можу викинути її геть, — відповів Джо.
— Ну-ну, — сказав Ел.
— Це для мене новий початок. Новий шанс.
«Я зможу керувати фірмою, — сказав він подумки. — Звісно, я не припущуся такої помилки як Ранситер. Голлісу під виглядом Стентона Міка не вдасться заманити мене та моїх інерціалів за межі Землі, де ми будемо легкою здобиччю».
— На мою думку, — сказав Ел глухим голосом, — ти сам прагнеш зазнати невдачі. Ніякі обставини — включно з цією — нічого не змінять.
— А я думаю, — відповів Джо, — що прагну досягти успіху. Ґлен Ранситер бачив це, тому й зазначив у заповіті, що у разі його смерті саме я маю взяти керівництво компанією на себе, якщо мораторіуму «Любі браття» або будь-якому іншому закладу з хорошою репутацією, який я оберу, не вдасться повернути його до напівжиття.
Тепер Джо почувався впевненіше, численні прийдешні можливості поставали перед ним так чітко, ніби він був наділений даром ясновидіння. А потім він пригадав талант Пет — те, що вона здатна робити з ясновидцями, з будь-якою спробою передбачити майбутнє.
— Tuba mirum spargens sonum, — співали голоси. — Per sepulchra regionum coget omnes ante thronum[17].
Вдивляючись у його обличчя, Ел сказав:
— Ти не викинеш її геть. Не з її талантом.
— Я зніму кімнату у цюрихському готелі Rootes,— вирішив Джо. — Як ти й пропонував.
«Але,— думав Чип,— Ел має рацію. Нічого з цього не вийде. Пет, або й навіть щось гірше, прийде туди і знищить мене. Я приречений — так, як це слово розуміли в класичну епоху». У його збуджену виснажену свідомість увірвався образ: пташка, спіймана у тенета. Над цим образом нависав час, і від того ставало страшно. Цей його аспект видавався буквальним та реальним. А також, як він гадав, пророчим. Однак він ніяк не міг до кінця збагнути чому. «Монети, — думав Джо. — Виведені з обігу, відхилені автоматом. Тепер це просто предмети колекціонування. Як ті, що лежать у музеях. Вся справа в цьому? Важко сказати». Він насправді не знав.
— Mors stupebit, — співали без упину голоси, — et natura, cum resurget creatura, judicanti responsura[18].
Розділ 8
Замучили фінансові труднощі? Зверніться до співробітниці з найближчого відділення «Убік: заощадження та кредити», і вона допоможе вам навести лад у ваших боргах. Припустимо, ви позичаєте п’ятдесят дев’ять поскредів під фіксований відсоток. Зробивши необхідні підрахунки, в підсумку ми отримуємо...
Денне світло заливало елегантну готельну кімнату, увиразнюючи величні форми, котрі, як побачив Джо Чип, протерши очі, були частиною інтер’єру: великі, вручну розписані портьєри з неошовку, на яких було зображено шлях людини від одноклітинних організмів кембрійського періоду до перших польотів важчих за повітря апаратів на початку двадцятого сторіччя. Пишний туалетний столик із псевдочервоного дерева, чотири барвистих криптохромованих регульованих стільці... Все ще трохи спантеличений після сну, Джо захоплено розглядав розкіш готельного номера, а тоді, здригнувшись від відчуття гострого розчарування, раптом усвідомив, що Венді так і не постукала в його двері. Або ж він не почув, бо спав надто глибоким сном.
Так нова імперія, де він мав би владарювати, зникла, щойно з’явившись.
Відчуваючи тягар гнітючої печалі — залишок попереднього дня — він вибрався з ліжка, відшукав свої речі й одягнувся. Було холодно, незвично холодно. Він помітив це й задумався, що б ця холоднеча могла означати. Тоді підняв слухавку й набрав службу обслуговування.
— ...помститися йому, якщо це можливо,— пролунало зі слухавки. — Спершу, звісно, потрібно з’ясувати, чи був до цього причетний Стентон Мік, чи проти нас діяв звичайний гомосимулякровий замінник. І якщо це так, то чому; а якщо ні, то як...
Голос бубонів далі, розмовляючи з самим собою — не з Джо. Здавалося, він зовсім не помічав його присутності, так немов Чипа не існувало.
— З усіх наших попередніх звітів, — мовив голос, — випливає, що Мік зазвичай веде справи належним чином й дотримується усіх юридичних та етичних принципів, прийнятих у Сонячній системі. Зважаючи на це...
18
Остовпіють і смерть, і природа, коли творіння повстане, щоб відповідати на суді