На екрані було видно старомодну білу дерев’яну споруду, довкола якої снувала юрба людей.
«Цікаво, хто дозволив перевезти тіло до Де-Мойна?» — подумав Джо.
— Таке скорботне, продиктоване невблаганною необхідністю рішення прийняла дружина Ґлена Ранситера,— вів далі голос диктора,— тож тепер ми стали свідками фіналу цієї печальної історії. Місіс Еллу Ранситер, що й сама перебуває у холодильному контейнері і до якої, як сподівалися, мав невдовзі приєднатися її чоловік, повернули до тями через горе, що спіткало її родину. Місіс Ранситер дізналася про цю сумну звістку сьогодні вранці й прийняла рішення полишити спроби пробудити запізніле напівжиття у чоловікові, з яким так сподівалася врешті-решт возз’єднатися. Її надії було зруйновано суворою реальністю.
На мить на телеекрані з’явилася нерухома прижиттєва фотографія Елли.
— Згорьовані співробітники фірми «Ранситер і компаньйони», — вів далі диктор, — зібралися на урочисту церемонію поховання у каплиці мортуарію «Простий пастор», де, тамуючи біль від втрати, готуються віддати останню шану покійному.
Тепер на екрані з’явився дах мортуарію. Було видно, як у припаркованому кораблі відкрився люк, і звідти вийшла група чоловіків та жінок. Їх зупинив репортер із мікрофоном у руці.
— Скажіть, сер, — почувся голос тележурналіста, — окрім того, що ви працювали на Ґлена Ранситера, чи знали ви його особисто? Не лише як свого керівника, а й як людину?
— Ми всі знали Ґлена Ранситера як людину. Як порядну людину й громадянина, якому ми могли довіряти. І я впевнений, що інші скажуть вам те саме,— мовив у простягнутий мікрофон Дон Денні, кліпаючи, мов засліплена яскравим світлом сова.
— Містере Денні, сюди прибули всі співробітники Ранситера, чи то пак колишні співробітники?
— Багато з нас сьогодні тут, — відповів Дон Денні. — У Нью-Йорку з нами зв’язався містер Лен Ніґельман, голова Асоціації організацій запобігання паранормальним втручанням, й повідомив про смерть Ґлена Ранситера. Він також поінформував нас, що тіло покійного буде перевезено у Де-Мойн, і сказав, що нам слід сюди прибути. Ми погодилися, тож він привіз нас на своєму кораблі. Це його корабель. — Денні вказав на літальний апарат, з якого вони щойно вийшли. — Ми дуже вдячні, що містер Ніґельман повідомив нам про перенесення тіла з мораторіуму в Цюриху до тутешнього мортуарію. Однак кілька наших колег не прилетіло на поховання, оскільки у той час їх не було у нью-йоркському відділенні фірми. Зокрема я маю на увазі інерціалів Ела Геммонда та Венді Райт, а також тестувальника містера Джо Чипа. Місце перебування цих трьох осіб нам не відоме, але, можливо, разом із...
— Так,— мовив репортер, що тримав мікрофон,— можливо, вони побачать цю передачу, яка транслюється через супутник по всій Землі, і прибудуть у Де-Мойн на цю скорботну подію, як — я у цьому певен і ви, безперечно, також — хотіли б того містер і місіс Ранситер. А тепер — слово Джиму Гантеру у головній студії.
На екрані знову з’явився Джим Гантер.
— Рей Голліс,— сказав він,— чиї псіонічно обдаровані співробітники є об’єктом нейтралізації інерціалів, а отже, мішенню для організацій запобігання паранормальним втручанням, сьогодні офіційно заявив, що висловлює співчуття у зв’язку з випадковою загибеллю Ґлена Ранситера і за можливості відвідає церемонію поховання у Де-Мойні. Однак, цілком імовірно, що Лен Ніґельман, який (як ми вже згадували) представляє Асоціацію організацій запобігання, виступить проти присутності містера Голліса, зважаючи на твердження речника однієї з організацій, що входять в Асоціацію, нібито Голліс відреагував на новину про смерть Ранситера з ледь прихованим полегшенням.
Диктор зробив паузу, перегорнув аркуш і мовив:
— А тепер до інших новин...
Джо Чип натиснув педаль, за допомогою якої здійснювалось управління телевізором. Екран згас, і настала тиша.
«Це не збігається з тими графіті на стінах, — міркував Джо. — Можливо, Ранситер усе ж мертвий. У цьому впевнені тележурналісти. У цьому впевнений Рей Голліс. Як і Лен Ніґельман. Усі вони вважають його мертвим, а про протилежне свідчать усього лише два римованих куплети, які міг написати будь-хто, — не зважаючи на те, що думав про це Ел».
Телеекран знову спалахнув. На його превеликий подив, адже Джо не натискав педаль перемикача. Крім того, канали змінювалися самі собою: картинки миготіли, пролітаючи одна за одною, аж поки загадкова сила не знайшла те, що шукала. На екрані застигло останнє зображення.
Обличчя Ґлена Ранситера.
— Втомилися від невиразного смаку? — запитав Ранситер своїм звичним гуркітливим голосом. — Ваш раціон підкорила варена капуста? Щоразу відчуваєте той самий позавчорашній, несвіжий, безбарвний і буденний запах, скільки б монет не вкидали у плиту? Все це змінить «Убік». «Убік» пробуджує у стравах яскравий аромат, повертає їм здоровий смак і відновлює гарний запах їжі. — На екрані Ґлена Ранситера замінило зображення барвистого балончика зі спреєм. — Усього одного невидимого розпилення «Убіка», що продається за доступною ціною, достатньо, щоби позбутися нав’язливих страхів, ніби весь світ перетворюється на скисле молоко, зношені магнітофони й застарілі металеві клітки ліфтів, а також інші, подальші прояви занепаду, з якими ви поки не зіштовхувалися. Розумієте, такий регресивний розпад світу є звичним для багатьох напівживих, особливо на ранніх етапах, коли зв’язки зі справжньою реальністю ще дуже сильні. Минулий усесвіт і далі частково зберігається як залишковий заряд, який вони сприймають як псевдосередовище — надзвичайно нестабільне й не оперте на жодну дієву субструктуру. Це проявляється особливо гостро, якщо відбувається злиття кількох систем пам’яті, як це трапилося у вашому випадку. Проте з новим «Убіком», який ще ніколи не був таким потужним, усе це зміниться!
Приголомшений, Джо сів, втупившись поглядом в екран. У телевізорі мультяшна фея безтурботно кружляла в повітрі, розбризкуючи навсібіч «Убік».
Тоді замість феї з’явилася сувора домогосподарка з великими зубами і кінським підборіддям. Вона заревла металевим голосом:
— Я перейшла на «Убік» після того, як випробувала кілька слабких застарілих засобів підтримки реальності. Мої сковорідки й каструлі перетворювалися на купи іржі. Підлога квартири просідала. Мій чоловік Чарлі наскрізь пробив ногою двері у спальну кімнату. Проте тепер я користуюся сучасним, економним та потужним «Убіком», і результати просто вражають. Погляньте на цей холодильник. — На екрані з’явився стародавній холодильник фірми General Electric з башточкою вгорі[21].— Він деградував на вісімдесят років.
— Шістдесят два, — автоматично виправив Джо.
— А тепер погляньте на нього, — вела далі домогосподарка, оббризкуючи антикварний пристрій із башточкою з балончика «Убіка». Навколо старого холодильника засяяв німб магічних іскорок, і враз замість нього в усій красі постав сучасний шестидверний платний холодильник.
— Так,— підсумував похмурий голос Ранситера,— застосовуючи новітні технології, що ґрунтуються на досягненнях сучасної науки, ми й справді можемо відновити матерію, що зазнала деградації, до того ж за ціною, доступною будь-якому власнику квартири. «Убік» продається в усіх провідних магазинах товарів для догляду за домом на Землі. Не приймайте внутрішньо. Тримайте подалі від вогню. Не порушуйте процедуру застосування, зазначену на етикетці. Тож шукай його, Джо. Не сиди сиднем. Знайди і придбай балончик «Убіка» й повсякчас розбризкуй його навколо себе — і вдень, і вночі.
— Ти знаєш, що я тут. Чи значить це, що ти мене чуєш і бачиш? — голосно мовив Джо, підводячись.
— Звісно, я не можу тебе ані бачити, ані чути. Це рекламне повідомлення записане на відеоплівку. Я зробив запис два тижні тому, а якщо точніше — за дванадцять днів до смерті. Я знав про той вибух, оскільки скористався послугами ясновидців.
21
Знаменита модель холодильника, виробництво якої розпочалося в 1927 році. Холодильник був оснащений схожим на башточку компресором, що розміщувався зверху основного блоку, за це й отримав свою неформальну назву. Вироблявся компанією