МІК ПРОСИТЬ У СВІТОВОГО БАНКУ ДВА ТРИЛЬЙОНИ
(Associated Press) Лондон. Що може затівати Стентон Мік, відлюдькуватий, відомий на всіх планетах біржовик і фінансист? Ділова спільнота губиться у здогадках, відколи з Вайтголлу просочилися чутки, що діловитий, але ексцентричний промисловий магнат, який колись пропонував безкоштовно побудувати флот, завдяки якому Ізраїль міг би колонізувати й освоїти із сільськогосподарською метою пустельні ділянки Марса, попросив — і, можливо, отримає — приголомшливу, безпрецедентну позику у сумі...
— Це не плітки,— відповів автомату Джо Чип.— Це необгрунтовані розпатякування про фінансові оборудки. Сьогодні я хочу читати про те, хто з телезірок крутить із чиєю дружиною-наркоманкою.
Як завжди, Джо спав погано, принаймні у rem-фазі — фазі швидкого сну. Прийняти снодійне він не міг, бо, на превеликий жаль, вичерпав тижневу норму стимуляторів, які забезпечувала розташована у його багатоквартирному будинку автономна аптека. Слід визнати, снодійне закінчилося тому, що Джо Чип вживав його надто пожадливо, проте тут уже нічого не вдієш: за законом він не міг звернутися до аптеки по додаткові медикаменти аж до наступного вівторка. Ще два дні, два довгих дні.
— Оберіть опцію «Низькопробна світська хроніка», — пролунало з газетомата.
Так він і зробив, й автомат одразу ж видав другий згорток. Джо витріщився на бездоганне, намальоване від руки зображення Доли Герцбург-Райт, задоволено облизав губи, побачивши її праве, розпусно виставлене напоказ, вухо, а потім почав смакувати текст.
Коли вчора пізно ввечері у фешенебельному нью-йоркському нічному ресторані кишеньковий злодій надумав пограбувати Долу Герцбурґ-Райт, зірка не розгубилася і врізала злочинцеві швидким правим джебом, від чого той, мов підкошений, звалився на стіл, за яким шведський король Еґон Великий і його невідома супутниця з приголомшливими...
Пролунав різкий дзвінок у двері. Здригнувшись від несподіванки, Джо Чип підвів очі й виявив, що сигарета ось-ось пропалить ламіновану поверхню столу з неотикового дерева. Він прибрав сигарету й невпевнено почовгав до домофона, завбачливо розміщеного біля дверного замка.
— Хто там? — пробурчав Джо. Поглянувши на годинник на своєму зап’ястку, він побачив, що ще навіть не восьма. Ймовірно, то був робот, який прийшов за орендною платою. Або ж кредитор. Він не поспішав відчиняти.
— Джо, я знаю, що пора рання, — долинув з динаміка бадьорий чоловічий голос,— але я щойно дістався до міста. Це Джі Джі Ешвуд. Я натрапив у Топіці на декого дуже перспективного для нашої компанії. По-моєму, це чудове надбання, але хочу, щоб ти підтвердив мої припущення, перш ніж я доповім Ранситеру. Так чи інакше, він зараз у Швейцарії.
— Моє вимірювальне обладнання не вдома,— відповів Чип.
— То я зганяю в лабораторію і привезу.
— Воно не в лабораторії, — неохоче визнав Джо, — а в машині. Вчора ввечері у мене не дійшли руки, щоб її розвантажити.
Насправді він надто накачався папапотом і не зміг відімкнути багажник свого говеркару.
— Це може зачекати до дев’ятої? — роздратовано запитав Джо. Маніакальна енергійність Джі Джі Ешвуда діяла йому на нерви навіть опівдні. Зараз, о сьомій сорок, вона видавалася просто нестерпною: Ешвуд був гіршим за кредитора.
— Чипе, любий мій, це просто цукерочка, ходячий симпозіум чудес, від якого голки твоїх датчиків викривляться і який подарує нове життя компанії, а це нам зараз дуже потрібно. І до того ж...
— Це анти-хто? — запитав Джо. — Телепат?
— Побачиш все на власні очі,— заявив Джі Джі Ешвуд.— Я не знаю. Слухай, Чипе,— він стишив голос,— це конфіденційна справа. Не можу ж я стояти тут перед входом й патякати про це прямо на вулиці. Ще хтось підслухає. Насправді я вже вловлюю думки якогось йолопа з цокольного поверху, він...
— Гаразд,— здався Джо Чип. Якщо вже Джі Джі Ешвуд починав свої безкінечні монологи, його було не спинити. Схоже, доведеться вислухати. — Дай мені п’ять хвилин — я вдягнуся й погляну, чи десь у квартирі ще лишилося трохи кави.
Він невиразно пригадував, ніби скуповувався минулого вечора у місцевому супермаркеті. Зокрема, здається, пам’ятав, як відривав зелений купон, тож це могло означати, що купував він чай або каву, або сигарети, чи якісь вигадливі імпортні товари.
— Вона тобі сподобається, — енергійно заявив Джі Джі Ешвуд.— Хоча, як часто трапляється, вона донька...
— Вона? — стривожився Джо Чип.— Мою квартиру не можна показувати людям. Я заборгував роботам-прибиральникам, вони вже два тижні до мене не зазирали.
— Зараз запитаю, чи для неї це важливо.
— Не запитуй. Це важливо для мене. Я її протестую в лабораторії у робочі години.
— Я читаю її думки — їй байдуже.
— Скільки їй років? — він подумав, що вона може бути ще дитиною. Деякі нові й перспективні інерціали були дітьми, які розвинули свої здібності, щоб захищатися від псіонічних батьків.
— Скільки тобі років, золотце? — тихо запитав Джі Джі Ешвуд, повернувшись до своєї супутниці.— Дев’ятнадцять, — сказав він Чипу.
Оце так. Але тепер Джо зацікавився. Нервова метушня Джі Джі Ешвуда зазвичай з’являлася тоді, коли йшлося про привабливих жінок. Можливо, ця дівчина якраз із цієї категорії.
— Дай мені п’ятнадцять хвилин, — сказав Джо Ешвуду. Якщо він діятиме швидко й працюватиме на повну, а ще пропустить каву та сніданок, то, можливо, йому за цей час вдасться більш-менш прибрати у квартирі. Принаймні варто спробувати.
Він вимкнув зв’язок, потім пошукав у кухонних шафках віника (звичайного чи з автономним джерелом живлення) або пилосмока (на гелієвій батареї чи електричного). Ні першого, ні другого не було. Вочевидь, власники будинку не потурбувалися забезпечити його знаряддями для прибирання. І треба ж довідатися про це тільки зараз! Він жив тут уже чотири роки.
Підійшовши до відеофона, Джо набрав «214», номер господарчої служби будинку.
— Послухайте, — сказав він, почувши голос гомеостатичної системи,— я зараз маю змогу виділити частину коштів, щоб розрахуватися з вашими роботами-прибиральниками. Я хотів би, аби вони негайно прийшли й прибрали мою квартиру. Я повністю оплачу заборгованість, щойно вони закінчать.
— Сер, ви оплатите заборгованість повністю ще до того, як вони розпочнуть.
Він уже тримав гаманець, звідки витрусив свій запас Магічних кредитних ключів — на більшості зараз не було ні цента. Мабуть, такими вони й залишаться назавжди, зважаючи на його стосунки з грошима і борги, які треба було негайно виплатити.
— Я оплачу протермінований рахунок Трикутним магічним ключем,— проінформував він свого безтілесного суперника. — Тоді моя заборгованість уже вас не стосуватиметься. Для вашої бухгалтерії це виглядатиме як повна виплата боргу.
— Плюс штрафи, плюс пеня.
— Їх я покрию Серцеподібним...
— Містере Чип, «Агенція аудиту й аналізу споживчого кредитування Ферріса і Брокмана» надала щодо вас спеціальну інструкцію. Ми її отримали вчора, тож вона ще свіжа в пам’яті. Починаючи з липня, ваш статус кредитоспроможності впав із трьох g до чотирьох g. Наш відділ — а насправді весь будинок — тепер запрограмовано не надавати послуги або кредитування для таких нікчемних аномалій як ви, сер. Усі подальші операції з вами здійснюватимуться лише у готівковий спосіб. Правду кажучи, вам, імовірно, доведеться розраховуватися готівкою до кінця життя. Насправді...
Він поклав слухавку, полишивши надію заманити чи якось затягнути роботів-прибиральників у свою захаращену квартиру. Натомість почалапав у спальню одягатися — це він міг зробити без сторонньої допомоги.
Одягнувшись в елегантний темно-бордовий халат, черевики на яскравій підошві з задертими носками і фетрову шапочку з китицею, він почав сновигати кухнею в надії відшукати хоч трохи кави. Однак її не було. Тоді він зосередився на вітальні й знайшов біля дверей до ванної блакитний, вкритий брудними плямами плащ, який мав на собі вчора, та поліетиленовий пакет, де виявив приблизно півфунта справжньої кенійської кави — зважитись на купівлю такого смаколика він міг хіба що обдовбаним. Особливо зважаючи на його нинішній печальний фінансовий стан.