Повернувшись на кухню, Джо попорпався у своїх численних кишенях, шукаючи десять центів, щоб увімкнути кавник. Вдихаючи такий тепер незвичний для себе запах, він знову поглянув на годинник — п’ятнадцять хвилин уже минули, тож він енергійно рушив до вхідних дверей, повернув ручку і потягнув їх на себе. Двері не відчинилися. Пролунав голос:
— П’ять центів, будь ласка.
Джо пошукав у кишенях. Жодної монети, жодної.
— Я заплачу вам завтра, — відповів він дверям, знову хапаючись за ручку. Але вони й далі були міцно замкнені.
— Те, за що я вам плачу, насправді безкоштовне. Я не зобов’язаний платити.
— А ми думаємо інакше, — сказали двері. — Можете перевірити договір купівлі-продажу, який ви підписали, купуючи квартиру.
Джо знайшов контракт у шухляді столу. Відколи він його підписав, доводилося частенько туди заглядати. Ну, звісно: за відкриття та закриття дверей було передбачено обов’язковий платіж. Не просто добровільний внесок.
— От бачите, наша правда, — самовдоволено заявили двері.
З шухляди біля раковини Джо Чип дістав ножа з нержавіючої сталі і почав неквапливо викручувати замок на зажерливих дверях.
— Ми подамо на вас до суду, — сказали двері, коли випав перший шуруп.
— Двері зі мною ще ніколи не судилися,— відповів Джо. — Але думаю, що якось дам собі з цим раду.
Раптом у двері постукали.
— Агов, Джо, малий, це я, Джі Джі Ешвуд. І вона тут зі мною. Відчиняй.
— Вкинь за мене монету в отвір, — попросив Джо. — Схоже, з мого боку механізм заклинило.
Всередині дверей задзеленчало, і вони відчинилися. За порогом стояв Джі Джі Ешвуд, сяючи посмішкою. Заводячи дівчину до квартири, він аж світився від лукавої завзятості, сповнений дивного сяйливого тріумфу. Якусь мить дівчина стояла і пильно дивилася на Джо. Очевидно, їй було не більше сімнадцяти: струнка фігура, мідного кольору шкіра, великі темні очі. «Боже мій, — подумав він,— та вона красуня». Дівчина була одягнена в куртку і джинси з полотнозамінника й важкі чоботи, вкриті чимось дуже схожим на справжню грязюку. Її сплутане блискуче волосся було зібране позаду і перев’язане червоною банданою. З-під закочених рукавів виступали засмаглі вправні руки. На поясі зі шкірозамінника дівчина мала ніж, рацію і запас їжі та води для критичних ситуацій. На оголеному темному передпліччі він помітив татуювання: Caveat emptor[1]. «Цікаво, що це означає», — подумав він.
— Це Пет, — сказав Джі Джі Ешвуд, із показною фамільярністю обіймаючи дівчину за талію. — Прізвище не має значення.
Квадратний і пухкий, ніби цеглина, що страждає від ожиріння, одягнений у своє звичне мохерове пончо, абрикосового кольору фетровий капелюх, лижні шкарпетки з ромбиками та кімнатні капці, він підійшов до Джо, самовдоволено шкірячись кожною молекулою тіла: Ешвуд знайшов щось цінне і, не вагаючись, показував це всім своїм виглядом.
— Пет, це висококваліфікований, першокласний електротестувальник нашої компанії.
— То це ви електричний? Чи ваші тести? — незворушно запитала дівчина у Джо Чипа.
— А ми по черзі, — відповів Джо. Довкола він вловлював нестерпний сморід своєї неприбраної квартири, вона ніби випромінювала сміття і безлад, і він знав, що Пет це вже помітила.
— Сідай,— незграбно сказав він,— я пригощу вас справжньою кавою.
— Яка розкіш, — відповіла Пет, влаштовуючись за столом на кухні. Вона машинально зібрала абияк накидану купу тижневих газет в охайніший стосик. — Містере Чип, невже ви можете дозволити собі справжню каву?
— Джо до біса добре платять,— мовив Джі Джі Ешвуд. — Без нього фірма не змогла би функціонувати.
Потягнувшись, він узяв сигарету з пачки на столі.
— Поклади, — сказав Джо Чип. — У мене майже скінчилися, а я використав останній зелений купон на каву.
— Я заплатив за двері,— нагадав Джі Джі Він простягнув пачку дівчині. — Джо лише вдає, не звертай уваги. Так само, як із безладом у квартирі. Показує, який він творчий. Усі генії так живуть. То де твоє обладнання, Джо? Ми марнуємо час.
Звернувшись до дівчини, Джо зауважив:
— Ти дивно одягнена.
— Я обслуговую підземну кабельну мережу для відеофонів у кібуці Топіки, — відповіла Пет. — Там тільки жінкам дозволено займати посади, які передбачають фізичну працю. Саме тому я подалася туди, а не в кібуц у Вічита-Фолз — її чорні очі гордо заблищали.
— А той напис на руці, твоє тату, — це іврит? — запитав Джо.
— Латина, — погляд Пет намагався приховати те, що слова Джо її трохи насмішили. — Мені ще ніколи не доводилося бачити настільки захаращеної квартири. Невже у вас немає дівчини?
— У цих типів — експертів з електроніки — немає часу на дурниці, — роздратовано заявив Джі Джі Ешвуд. — Слухай, Чипе, батьки цієї дівчини працюють на Рея Голліса. Якби вони знали, що вона тут, то зробили б їй лоботомію.
— Вони не знають, що у тебе контрталант? — запитав Джо, звертаючись до дівчини.
— Ні,— вона похитала головою.— Я й сама цього не усвідомлювала, аж поки ваш скаут не сів поруч зі мною в кафетерії кібуцу й не розтлумачив мені. Можливо, це правда, — Пет стенула плечима. — Можливо, ні. Він сказав, що з вашим тестувальним обладнанням ви зможете надати мені об’єктивний доказ мого дару.
— А як ти почуватимешся, — запитав Джо, — якщо тести покажуть, що він у тебе і справді є?
Подумавши, Пет відповіла:
— Це видається таким... негативним. Я ж нічого не роблю: не пересуваю об’єкти, не перетворюю каміння на хліб, не народжую без зачаття і не зцілюю хворих. А також не читаю думок. Не заглядаю в майбутнє — у мене немає навіть таких звичних здібностей. Я лише блокую вміння інших. Це так... — вона махнула рукою, — безглуздо.
— Як фактор виживання людської раси, — сказав Джо, — це не менш важливо за таланти псі. Особливо для нас, нормів. Фактор, що протидіє псі, сприяє природному відновленню екологічного балансу. Одна комаха здобула здатність літати, тож інша навчилася плести павутину, щоб її ловити. Хіба це гірше, ніж уміння літати? Молюски розвинули для захисту тверді оболонки. Тому птахи навчилися піднімати їх високо в повітря і розбивати об скелі. У певному сенсі ти — форма життя, для якої псі є здобиччю, а псі — це форма життя, для якої здобич — це норми. Тож це робить тебе другом нормів. Баланс, повне коло, хижак і здобич. Здається, це вічна система, і, щиро кажучи, я не знаю, як її можна покращити.
— Мене можуть вважати зрадницею, — сказала Пет.
— А тебе це хвилює?
— Мене хвилює, що люди ставитимуться до мене вороже. Та, гадаю, неможливо прожити життя, не викликавши до себе ворожого ставлення. Догодити всім вкрай важко, бо люди прагнуть різних речей. Що приємне одному, те не годиться для іншого.
— Який твій антиталант? — поцікавився Джо.
— Це важко пояснити.
— Як я і казав,— мовив Джі Джі Ешвуд,— він унікальний. Я ніколи не чув про таке.
— Якому таланту псі він протидіє? — запитав Джо у дівчини.
— Ясновидінню,— сказала Пет. — Мабуть. — Вона вказала рукою на Джі Джі Ешвуда, який і далі самовдоволено посміхався. — Ваш скаут, містер Ешвуд, пояснив це мені. Я знала, що можу робити кумедні речі. У мене завжди були такі дивні періоди, починаючи десь із шестирічного віку. Я ніколи не казала про це батькам, бо відчувала, що їм це не сподобається.
— Вони ясновидці? — запитав Джо.
— Так.
— Твоя правда. Їм би не сподобалося. Але якби ти застосувала свої здібності, коли вони були поряд — хоча б раз — вони би про це дізналися. Невже вони нічого не запідозрили? Ти ніколи не перешкоджала їхнім вмінням?
— Я...— Пет махнула рукою.— Думаю, перешкоджала, але вони про це не довідалися.
Вона зніяковіла.
— Дозволь пояснити,— сказав Джо,— як зазвичай працює свідомість антиясновидця. Принаймні у тих випадках, про які нам відомо. Ясновидець бачить низку версій майбутнього, які лежать перед ним наче стільники у вулику. Проте одна з них видається йому яскравішою, і саме її він обирає. Щойно вибір зроблено, антиясновидець вже нічого не може вдіяти: він має втрутитися, поки ясновидець все ще вирішує, а не опісля. Антиясновидець змушує свого суперника сприймати всі версії майбутнього як однаково ймовірні, він цілковито нівелює його вміння обирати. Ясновидець одразу розуміє, що антиясновидець десь поряд, бо зазнає зміни все його сприйняття майбутнього. У випадку з телепатами схоже блокування...
1