— Вона подорожує назад у часі,— перебив його Джі Джі Ешвуд.
Джо витріщився на нього.
— Подорожує назад у часі, — повторив Джі Джі, смакуючи кожне слово. Снопи зарозумілості розліталися з його очей в усі боки кухні Джо Чипа. — Ясновидець, на якого вона впливає, і далі бачить найімовірнішу версію майбутнього. Як ти і казав, ту версію, яка світиться яскравіше за інші. Він обирає її і має рацію. Але чому він має рацію? Чому саме ця версія сяє? Бо ось ця дівчина, — він кивнув у бік Пет,— контролює майбутнє. Та єдина яскрава версія сяє, бо вона повернулася у минуле і змінила його. Змінюючи минуле, вона змінює й теперішнє разом із самим ясновидцем. Він зазнає впливу, сам того не усвідомлюючи, а його таланти, які, здавалось би, працюють, насправді нічого не варті. Ось у чому полягає перевага її антиталанту над вміннями решти антиясновидців. Він перевершує всі інші, оскільки ця дівчина може нівелювати рішення ясновидця навіть після того, як він його прийняв. Вона може втрутитися у ситуацію згодом, а це проблема, з якою досі ми не могли впоратися, ти ж знаєш. Якщо нам не вдавалося задіяти наших спеціалістів з самого початку, то далі ми вже нічого не могли вдіяти. Певною мірою ми ніколи не мали змоги нівелювати здібності ясновидців так, як робили це з іншими, авжеж? Хіба це не було слабкою ланкою у нашій роботі? — він вичікувально поглянув на Джо Чипа.
— Цікаво,— мовив Джо.
— Дідько, лише «цікаво»?! — Ешвуд обурено замахав руками. — Та це найвеличніший антиталант, із яким нам доводилось мати справу!
— Я не мандрую назад у часі, — мовила Пет тихим голосом. Вона підвела очі й подивилася на Джо Чипа, чи то вибачливо, чи то вороже. — Я й справді дещо роблю, проте містер Ешвуд занадто все перебільшив.
— Я читаю твої думки, — сказав їй Джі Джі трохи роздратовано,— і знаю, що ти можеш змінювати минуле. Ти це вже робила.
— Я можу змінювати минуле, — відповіла Пет, — але не переношуся туди. Я не подорожую у часі, як ви намагаєтеся переконати вашого тестувальника.
— То як же ти змінюєш минуле? — запитав її Джо.
— Я думаю про нього. Про якийсь його аспект, наприклад, певну подію або те, що хтось сказав. Чи про якусь дрібницю, яка трапилася, однак я б цього не хотіла. Вперше я зробила таке ще дитиною...
— Коли їй було шість,— перебив Джі Джі.— Вона тоді жила у Детройті, з батьками, звісно, і розбила антикварну керамічну статуетку, якою дуже дорожив її батько.
— А хіба він не міг цього передбачити? — запитав Джо. — Із його талантом ясновидця?
— Він передбачив, — відповіла Пет, — і покарав мене за тиждень до того, як я розбила статуетку. Однак сказав, що це так чи інакше трапиться. Ви ж знаєте, в чому полягає талант ясновидця: вони можуть передбачити, але нічого не можуть змінити. Коли ж статуетка врешті розбилася, тобто, радше, коли я її розбила, я задумалася і почала міркувати про той тиждень, який передував цій події, коли я не отримала десерту на вечерю й мені довелося лягти спати о п’ятій. Я думала: «Господи (чи що там може думати дитина?), невже немає способу запобігти усім цим нещасливим випадкам?» Батькові здібності ясновидця не справляли на мене особливого враження, оскільки він не міг змінити хід подій. Я й досі це відчуваю, щось на кшталт зневаги. Увесь наступний місяць я намагалася зібрати статуетку докупи за допомогою сили волі. Думками я поверталася до того моменту, коли ще не розбила її, уявляла, якою вона була... це було жахливо. Аж раптом одного ранку я прокинулася — це мені навіть наснилося — а вона стояла ціла й неушкоджена, — Пет напружено схилилася до Джо Чипа, її голос звучав різко й рішуче. — Але мої батьки нічого не помітили. Їм здавалося цілком нормальним, що статуетка ціла. Вони вважали, вона завжди такою і була. Лише я все пам’ятала, — дівчина посміхнулася, відкинулася на спинку стільця, взяла ще одну сигарету Джо й закурила.
— Піду заберу з машини тестувальне обладнання, — сказав Джо, рушаючи до дверей.
— П’ять центів, будь ласка, — заявили двері, коли він узявся за ручку.
— Заплати дверям,— звернувся Джо до Джі Джі Ешвуда.
Притягнувши оберемок апаратури з машини, він попросив скаута вшиватися.
— Що? — обурився Джі Джі — Це ж я знайшов її, вона — моя здобич. Майже десять днів я вистежував її поле, я...
Джо заперечив:
— Я не можу тестувати її в присутності твого поля, ти й сам це добре знаєш. Позитивне і негативне поля деформують одне одного. Якби це було не так, ми з тобою не займалися би тим, чим займаємося зараз.
Він простягнув руку Ешвуду, який невдоволено звівся на ноги.
— І залиш мені кілька монет. Щоби ми з нею змогли звідси вибратися.
— У мене є дріб’язок,— пробурмотіла Пет.— У сумочці.
— Ти можеш виміряти силу її поля через зменшення інтенсивності мого,— сказав Джі Джі— Я сотні разів бачив, як ти це робиш.
— Це інше,— коротко відповів Джо.
— У мене більше немає монет, — заявив Джі Джі — Я не можу вийти.
Зиркнувши на Джо, а потім на Джі Джі, Пет сказала:
— Візьми мою.
Вона жбурнула Ешвуду монету, яку той спіймав зі спантеличеним виразом на обличчі. Тоді спантеличеність поступово змінилася на вираз похмурої образи.
— Ти позбувся мене мов щеняти, — сказав він, кидаючи монету в отвір у дверях. — Власне, ви обоє, — бурмотів він, поки двері за ним зачинялися. — Я її знайшов. Це не бізнес, а якась безжальна війна, якщо... — його голос стих, коли двері врешті зачинилися. Настала тиша.
— Щойно ентузіазм Ешвуда вичерпується, — мовила Пет, — від нього майже нічого не лишається.
— З ним усе гаразд, — відповів Джо. Він почувався як завжди — винуватим. Але не надто сильно. — Врешті-решт, він виконав свою частину роботи. А тепер...
— Тепер твоя черга, — сказала Пет. — Так би мовити. Можна зняти чоботи?
— Звісно,— Джо вже почав налаштовувати обладнання, перевіряти барабани та джерело живлення. Він тестував кожну голку, надаючи їй певного заряду та записуючи отримані результати.
— Душ? — запитала вона, акуратно відставивши взуття вбік.
— Четвертак, — пробурчав Джо. — Коштує четвертак, — він поглянув на неї й побачив, що вона почала розстібати блузку.
— У мене немає четвертака, — додав він.
— У кібуці,— зауважила Пет,— усе безкоштовно.
— Безкоштовно?! — він витріщився на дівчину. — Це ж неможливо з економічного погляду. Невже вони можуть функціонувати так більше місяця і не збанкрутувати?
Вона й далі незворушно розстібала блузку ґудзик за ґудзиком.
— Наші зарплати вносять у спільну касу, а ми отримуємо все необхідне у міру того, як виконуємо свою роботу. Кібуц існує завдяки нашим спільним внескам. Власне, кібуц у Топіці приносить прибутки ось уже кілька років, разом ми вкладаємо більше, ніж забираємо звідти.
Розстібнувши блузку, вона зняла її й повісила на спинку стільця. Під блакитною блузкою з грубої матерії на ній більше нічого не було, і він побачив її груди: пружні й високі завдяки міцним плечовим м’язам.
— А ти впевнена, що хочеш цього? — запитав він. — Я про роздягання.
— Ти не пам’ятаєш,— відповіла Пет.
— Що саме не пам’ятаю?
— Що було, коли я не роздягнулася. В іншій версії теперішнього. Вона тобі не дуже сподобалася, тож я її знищила. Цього разу спробуємо так.
Вона граційно стояла перед ним.
— І що ж я зробив, — запитав він обережно, — коли ти не роздягнулася? Відмовився тебе тестувати?
— Ти пробурмотів щось на кшталт того, що містер Ешвуд переоцінив мій антиталант.