Знову з’явившись у дверях кабінету Ранситера, місіс Фрик сказала:
— Будь ласка, містере Ранситер.
Її окуляри тремтіли.
Він кивнув.
— Поговоримо пізніше, Тарніше. В будь якому разі, зв’яжіться з телевізійниками, щоб транслювали нашу рекламу погодинно, як я пропоную, — він вимкнув відео-зв’язок, а потім мовчки поглянув на місіс Фрик.
Згодом він знову мовив:
— Я їздив аж у Швейцарію і спілкувався з Еллою, щоб поділитися з нею цією інформацією і вислухати її поради.
— Міс Вірт, містер Ранситер вільний.
Секретарка відступила вбік і до офісу неквапливо увійшла повненька жіночка. Її голова підскакувала вгору-вниз, немов баскетбольний м’яч. Масивне округле тіло впевнено рушило до стільця, де одразу ж усілося, звісивши вузенькі ніжки. Жінка була одягнена в старомодне пальто з павучого шовку, тож скидалася на якогось привітного жука, що опинився у чужому коконі — від чого здавалася спійманою. Однак вона посміхалася і, здається, почувалася цілком невимушено. «їй добряче за сорок,— вирішив Ранситер.— Час, коли у неї була приваблива фігура, вже давно минув».
— Міс Вірт, — сказав він, — на жаль, я не можу вділити вам багато часу, тож, будь ласка, одразу переходьте до суті. Що трапилося?
— У нас незначна проблема з телепатами, — заговорила жінка м’яким, веселим голосом, у якому вчувалася якась недоречність. — Ми так думаємо, хоча не зовсім у цьому впевнені. У нас є свій телепат — той, про якого ми знаємо і який повсякчас перебуває серед наших працівників. Якщо він виявить якогось псі, телепата чи ясновидця, то зобов’язаний доповісти... — вона промовисто поглянула на Ранситера, — моєму керівникові. Наприкінці минулого тижня він повідомив про такий випадок. Одна приватна компанія склала для нас рейтинг різноманітних організацій запобігання. Вашу вони оцінили найвище.
— Я знаю,— сказав Ранситер. Насправді він навіть бачив той звіт на власні очі. Але, на жаль, до цього часу цей рейтинг не допоміг їм отримати нових серйозних клієнтів. Можливо, тепер.
— Скількох телепатів виявила ваша людина? Більше одного?
— Щонайменше двох.
— Можливо, більше?
— Можливо, — кивнула міс Вірт.
— Отже, ми працюємо так,— почав пояснювати Ранситер.— Спочатку проводимо об’єктивне замірювання псі-поля, щоб зрозуміти, з чим маємо справу. Зазвичай це займає від тижня до десяти днів залежно від...
— Мій роботодавець хоче,— перебила міс Вірт,— щоб ви надіслали ваших інерціалів одразу, без усіх цих формальностей із тривалим та дорогим тестуванням.
— Тоді ми не знатимемо, скількох інерціалів потрібно вам надати. І якого типу. А також, де їх розташувати. Антипсі операція має проводитися систематично й послідовно: ми не можемо махнути чарівною паличкою чи розприскати приміщеннями токсичні речовини. Нам потрібно протиставити людям Голліса наших спеціалістів так, щоб на кожен його талант припадав наш антиталант. Якщо Голліс проник у вашу компанію, то зробив він це саме у такий спосіб: послідовно впроваджуючи одного псі за іншим. Один проникає у відділ кадрів, наймає другого, ця особа організовує новий відділ або ж очолює якийсь із уже наявних й вербує ще кількох... інколи це займає місяці. Ми не можемо за одну добу нейтралізувати те, що вони створювали протягом тривалого часу. Довготермінова псі-діяльність як мозаїка: вони не можуть дозволити собі поспіху. І ми також.
— Мій роботодавець, — бадьоро сказала міс Вірт, — нетерплячий.
— Я поговорю з ним, — Ранситер потягнувся до відеофона.— Хто він і за яким номером з ним можна зв’язатися?
— Ви спілкуватиметеся через мене.
— Можливо, ми взагалі не братимемося за цю справу. Чому ви не хочете сказати, кого представляєте?
Він натиснув кнопку, сховану під кришкою столу — це був сигнал для його персонального телепата, Ніни Фрід, аби та зайшла у сусідній офіс і простежила за мисленнєвими процесами міс Вірт. «Я не зможу працювати з цими людьми,— сказав він собі,— якщо не знатиму, хто вони. Цілком можливо, що це Рей Голліс намагається мене найняти».
— Ви надто консервативний, — сказала міс Вірт. — Усе, про що ми просимо,— це швидкість. І просимо лише тому, що нам це справді потрібно. Все, що я можу сказати: організація, в яку вони проникли, розташована не на Землі. З погляду потенційного прибутку, як і з погляду інвестицій, — це наш провідний проект. Мій керівник вклав у нього всі доступні активи. Ніхто не має про це дізнатися. Виявлення там телепатів нас страшенно приголомшило...
— Даруйте, — Ранситер підвівся і попрямував до дверей. — Погляну, скільки людей у нас на місці і кого можна залучити до такої операції.
Зачинивши за собою двері, він почав зазирати у сусідні кабінети, аж доки не побачив в одному з них Ніну Фрід. Вона самотою сиділа у невеличкій кімнатці і зосереджено курила сигарету.
— З’ясуй, кого вона представляє, — попросив Ранситер. — А потім довідайся, скільки вони готові заплатити.
«У нас тридцять вісім вільних інерціалів, — розмірковував він. — Ми могли б відправити всіх або принаймні більшість із них на це завдання. Можливо, я нарешті довідаюся, куди запропастилися усі розумники Голліса. Вся ця клята банда».
Він повернувся до свого офісу і знову всівся за стіл.
— Якщо у вашу організацію проникли телепати,— промовив він до міс Вірт, склавши перед собою руки, — то вам слід визнати і прийняти те, що існування цього проекту більше не таємниця. Незалежно від того, яку технічну інформацію вони вже встигли зібрати. Тож чому б вам не розповісти мені, що це за проект?
Повагавшись, міс Вірт сказала:
— Я не знаю, що це за проект.
— А де він розташований?
— Також не знаю, — похитала вона головою.
— Ви хоч знаєте, хто ваш роботодавець? — запитав Ранситер.
— Я працюю на дочірню компанію, що підпорядкована йому фінансово. Я знаю, хто мій безпосередній керівник — це містер Шепард Говард. Але мені ніколи не говорили, чиї інтереси він представляє.
— Якщо ми надамо вам інерціалів, то чи знатимемо ми, куди їх відправлять?
— Імовірно, ні.
— Припустімо, що вони не повернуться з місії?
— Чому це вони не повернуться? Як тільки загрозу буде нейтралізовано...
— Як відомо, люди Голліса інколи вбивають інерціалів, яких наймають для їхньої нейтралізації. Мій обов’язок — стежити за безпекою моїх працівників. Я не зможу цього зробити, якщо не знатиму, де вони перебувають.
У його лівому вусі задзижчав прихований мікропередавач, і до нього долинув слабкий, розмірений голос Ніни Фрід, чутний лише йому:
— Міс Вірт представляє інтереси Стентона Міка. Вона — його довірений асистент. Особи на ім’я Шепард Говард не існує. Проект, про який ідеться, розташований переважно на Місяці. Він пов’язаний із «Техпрайзом», дослідницьким проектом Міка, контрольний пакет акцій якого зареєстрований на ім’я міс Вірт. Технічні деталі їй невідомі. Містер Мік не надав їй доступу до наукових розвідок, службових записок чи звітів, і це її жахливо обурює. Однак вона трохи дізналася про проект від залучених до нього працівників. Якщо припустити, що її часткові знання достовірні, то проект на Місяці займається створенням радикально нової дешевої системи міжзоряного переміщення, швидкість якої наближається до швидкості світла і яку можна буде здавати в оренду будь-якій політичній чи етнічній групі з помірними статками. Ідея Міка полягає в тому, що така система переміщення уможливить масову колонізацію інших планет, яка не вимагатиме надмірних ресурсів. А отже, вона більше не буде монополією окремих урядів.