Інше питання — чи лишилися вони друзями.
За два дні після весілля Робін і Метью, коли неможливо було увімкнути телевізор так, щоб не почути з нього власне ім’я, преса викурила Страйка з квартири, й він пішов шукати прихистку не у друзів чи сестри (хоч вони й запрошували), а в «Травелоджі» біля станції «Монумент». Там він отримав омріяні спокій і самоту; тут можна було годинами спати, і ніхто не чіпав; і тут Страйк спорожнив дев’ять бляшанок світлого пива, відчуваючи чимдалі сильніше бажання поговорити з Робін з кожною бляшанкою, яку жбурляв (з чимдалі меншою влучністю) у кошик до сміття на іншому кінці кімнати.
Після тих обіймів на сходах, до яких раз у раз линули думки Страйка, вони не контактували. Він був упевнений, що Робін у Мессемі живе мов у пеклі — вирішує, чи розлучитися, чи скасувати шлюб, думає, як продати спільну квартиру, витримує навалу одночасно преси й рідних. Що саме їй сказати, як достукається, Страйк не уявляв. Він тільки знав, що хоче почути її голос. І десь у цю мить, п’яно копирсаючись у сумці, він виявив, що не взяв зарядний пристрій для мобільного — а той здох. Не знітившись, Страйк набрав довідку і спромігся — після багатьох прохань говорити чіткіше — зв’язатися з помешканням батьків Робін.
Слухавку взяв її тато.
— М’жна м’ні п’говорити з Р’бін?
— З Робін? Боюся, вона поїхала у весільну подорож.
Протягом якоїсь сонної миті Страйк не міг уторопати, що йому кажуть.
— Алло? — спитав Майкл Еллакот, а тоді сердито заговорив: — Наскільки я розумію, ви черговий журналіст. Моя донька за кордоном, а вас я прошу більше не дзвонити в цей будинок.
Страйк повісив слухавку і пив, поки не відрубався.
Злість і розчарування обсідали його ще багато днів, анітрохи не пом’якшені розумінням, що, на думку більшості, жодного права втручатися в особисте життя своєї підлеглої він не має. Робін — не та жінка, за яку він її мав, якщо сумирно сіла на літак в товаристві чоловіка, якого Страйк називає «те чмо». І тим не менш, коли він сидів у гостелі з новою зарядкою і пивом і чекав, поки його ім’я зникне з новин, Страйка охопило щось подібне на депресію.
Свідомо намагаючись не думати про Робін, Страйк вийшов зі свого добровільного відлюдництва, прийнявши запрошення, якого за інших обставин уникнув би: повечеряти з інспектором Ериком Вордлом, його дружиною Ейприл і їхньою подругою Коко. Страйк чудово розумів, що там за план. Раніше Коко вже намагалася дізнатися через Вордла, чи є у Страйка дівчина.
Коко була маленька, худенька і дуже гарненька, мала помідорно-червоне волосся, працювала татуювальницею і ще танцювала бурлеск. Страйк мусив би помітити небезпеку. Коко істерично сміялася ще до того, як почала пити. Страйк запросив її до ліжка у «Травелоджі» десь із тими самими думками, з якими випив дев’ять бляшанок пива.
У наступні тижні довелося важко позбуватися Коко. Страйк не пишався цим, але коли ховаєшся від преси, добре й те, що випадковим коханкам важче тебе вистежити.
Минув рік, і Страйк досі не розумів, чому Робін вирішила лишитися з Метью. Мабуть, її почуття до чоловіка такі глибокі, аж вона не розуміє, що то насправді за один. Сам Страйк теж тепер має дівчину. Зустрічаються вже десять місяців — найдовші стосунки від часу, коли він розійшовся з Шарлоттою, єдиною жінкою, яку колись думав пошлюбити.
Емоційна відстань між партнерами-детективами стала простим фактом щоденного життя. Нарікати на роботу Робін Страйк не міг. Вона робила все, що їй казали, швидко, вправно і з великою ініціативністю й вигадливістю. Однак Страйк помітив, що вона якась стримана, якою не була раніше. Робін здавалася йому ніби сіпаною, і раз чи двічі, роздаючи задачі напарниці й підрядникам, він відзначив на її обличчі порожній, розфокусований вираз, що його непокоїв. Страйк знав, який вигляд має посттравматичний стресовий розлад, а Робін уже пережила два напади, що мало не вартували їй життя. Щойно втративши ногу в Афганістані, Страйк теж страждав на дисоціацію, коли його ніби висмикували з поточного моменту на ті кілька секунд гострого передчуття й жаху, після яких вибухнув «вікінг», що в ньому Страйк їхав, а разом з машиною були понівечені Страйкове тіло і його кар’єра. Він досі страшенно не любив, щоб за кермом був хтось інший, і досі часом прокидався, обливаючись потом, від сповнених крові й агонії снів.