Однак коли Страйк завів розмову про психологічне здоров’я Робін спокійним тоном відповідального роботодавця, вона обірвала ту бесіду з рішучістю й обуренням, які, мабуть, лишилися ще від звільнення. Після того Страйк помітив, що вона береться за складні й нічні завдання, і було вкрай важко так розподіляти справи, щоб не здавалося, ніби він дає їй найбезпечнішу, найпростішу роботу (хоча Страйк робив саме це).
Між собою вони спілкувалися ввічливо, чемно й формально, теми приватного життя торкалися дуже здалеку і лише за необхідності. Робін і Метью щойно переїхали, і Страйк наполіг, щоб вона взяла тиждень відпустки. Робін опиралася, але Страйк її переконав. Вона цілий рік не брала відпустки, нагадав він тоном, що виключав суперечки.
У понеділок останній некомпетентний підрядник Страйка — задерикуватий колишній «червоний берет», з яким Страйк в армії не був знайомий — в’їхав на мопеді в таксі, за яким мав стежити. Страйк із задоволенням його вигнав. То була можливість зірвати на комусь злість, бо того ж таки тижня орендодавець повідомив Страйкові, що продав свою нерухомість забудовнику — як і майже всі інші власники будинків на Денмарк-стріт. Тепер над детективом нависла небезпека втратити і офіс, і житло.
І ніби мало було лайна в останніх днях, ще й тимчасова помічниця, яку Страйк найняв розбирати папери і відповідати на дзвінки, поки немає Робін, виявилася страшенно неприємною особою. Деніз постійно говорила тонким гугнявим голосом, що проникав навіть за зачинені двері кабінету. Останнім часом Страйк почав слухати музику в навушниках, тож тепер Деніз, коли їй було щось треба, мусила стукати у двері та кричати, бо він не чув.
— Що?
— Щойно знайшла оце,— відповіла Деніз, трусячи перед ним якоюсь запискою.— Написано «клініка»... якесь слово на «В»... візит призначено за півгодини... мабуть, я мала вам нагадати?
Страйк упізнав почерк Робін. Перше слово дійсно було годі розібрати.
— Hi,— сказав він.— Просто викиньте.
Сподіваючись, що Робін таки звернулася по психологічну допомогу з приводу своїх проблем, Страйк знов надягнув навушники і повернувся до читання звіту, але зосередитися було важко. Тож він вирішив раніше вийти на співбесіду, призначену потенційному новому підряднику. Зустрічалися в пабі — головно тому, що Страйк хотів утекти від Деніз.
По пійманню Шеклвеллського різника Страйк мусив кілька місяців уникати «Тоттенгему», бо там на нього чатували журналісти, які розвідали, що Страйк у цьому пабі завсідник. Навіть сьогодні він підозріливо роззирнувся, тоді вирішив, що все безпечно, взяв на шинквасі пінту улюбленого «Дум Бару» і пішов за столик у кутку.
Страйк за цей рік схуд — почасти тому, що старався відмовитися від смаженої картоплі, яка становила основу його раціону, почасти через велику кількість роботи. Менша вага означала менший тиск на ампутовану ногу, тож сідати було не так неприємно, а саме сидіння не дарувало такого полегшення. Страйк відпив пива, за звичкою витягнув ногу, насолоджуючись відносною свободою руху, а тоді розгорнув картонну папку, яку приніс із собою.
Ці нотатки зробив той дурень, що розбив мопед об таксі, й користі з них було небагацько. Втратити клієнта Страйк не міг, але вони з Гатчинсом ледве давали раду всім справам. Негайно був потрібен новий помічник, однак Страйк не мав певності, що співбесіда, яка зараз буде, то розумна ідея. Перш ніж прийняти зухвале рішення і зв’язатися з чоловіком, якого не бачив п’ять років, Страйк не порадився з Робін, і навіть коли двері «Тоттенгему» відчинилися й увійшов Сем Барклей, пунктуальний до хвилини, Страйк усе думав, що, може, робить велику помилку.
У цьому глазгів’янині можна було будь-де впізнати ексармійця — футболка під тонким светром з V-подібним вирізом, коротко підстрижене волосся, вузькі джинси і занадто білі кросівки. Коли Страйк підвівся і простягнув руку, Барклей, який, здається, впізнав його так само легко, усміхнувся і мовив:
— Що, уже п’єш?
— Пригостити? — спитав Страйк.
Поки наливали пінту для Барклея, Страйк спостерігав за колишнім стрільцем у дзеркалі за баром. Барклеєві було трохи за тридцять, але він уже посивів. Окрім цього, він лишився точно таким, яким пам’ятав його Страйк. Нависле чоло, великі круглі сині очі й квадратна щелепа — такий собі компанійський пугач. Страйкові Барклей подобався — навіть тоді, коли довелося віддати його під трибунал.