— ...це мій партнер по роботі.
— Містер Страйк,— люб’язно уточнила лікарка.
Між Робін і психотерапевткою існувала незлагода через те, що Робін відмовилася обговорювати свої стосунки зі Страйком — тільки підтвердила, що той не знає, як сильно вплинула на неї справа Шеклвелльського різника. Їхні особисті взаємини, твердо заявила Робін, не мають стосунку до її поточних проблем. Відтоді на кожному сеансі лікарка піднімала тему Страйка, але Робін раз у раз відмовлялася її обговорювати.
— Так,— сказала Робін.— Він.
— За вашим власним зізнанням, ви не казали йому, наскільки сильна ваша тривожність.
— Тож,— мовила Робін, ігноруючи останнє зауваження,— я, власне, приїхала лише для того, щоб сказати вам, що йду. І як я вже казала, КТП мені дуже допомогла, і я й надалі робитиму вправи.
Лікарка, здавалося, обурилася тим, що Робін навіть не просидить у неї повну годину, але Робін оплатила сеанс, тож відчувала своє право піти собі, отримавши, як їй здалося, ніби додаткову вільну годину. Вона відчувала за собою право не бігти додому, щоб далі розпаковувати речі, тож натомість купила собі морозиво і насолоджувалася ним, гуляючи сонячними вулицями нового району.
Переслідуючи свій добрий настрій, ніби то був метелик, що може полетіти геть, Робін завернула на тиху вуличку і змусила себе зосередитися й роздивитися незнайому місцевість. Урешті-решт, вона рада була поїхати зі старої квартири у Вест-Ілінгу, де лишилося стільки поганих спогадів. Під час суду стало зрозуміло, що Шеклвелльський різник стежив за Робін значно довше, ніж вона собі думала. Поліція навіть сказала їй, що, на їхню думку, він чатував на Гастингс-роуд, ховаючись за припаркованими машинами за кілька ярдів від її дверей.
Хай як хотіла Робін чимшвидше переїхати, на пошуки нового помешкання у них з Метью пішло одинадцять місяців. Головна проблема полягала в тому, що Метью рішуче налаштувався «піднятися на крок по драбині нерухомості», адже тепер мав кращу роботу і спадок від покійної матері. Батьки Робін теж висловили бажання допомогти дітям, зважаючи на страшні спогади у старій квартирі, але Лондон був до болю дорогий. Тричі Метью обирав квартири, які, правду кажучи, були їм геть не по кишені. Тричі їм не вдавалося купити помешкання, яке, як точно знала Робін, коштувала на багато тисяч більше, ніж вони мали.
— Та це смішно! — повторював Метью.— Воно стільки не варте!
— Воно варте стільки, скільки люди готові платити,— казала Робін, збентежена тим, що бухгалтер не розуміє, як працює ринок. Вона ладна була переїхати куди завгодно, хоч в одну кімнату, тільки б утекти від тіні вбивці, яка виповнювала її сни.
Завертаючи назад на широку вулицю, вона помітила отвір у цегляній стіні, а обабіч нього — стовпчики з найдивнішими вершечками, що колись бачила.
На верхівки стовпів, оздоблених різьбленням у вигляді кісток, було встановлену пару гігантських кам’яних черепів, трохи покришених. За стовпами виднілася висока квадратна вежа. Підходячи ближче, щоб краще роздивитися порожні чорні очниці, Робін подумала, що такі вершечки чудово пасували б до якоїсь піратської садиби з фентезійного фільму. Зазирнувши у прохід, Робін побачила церкву й порослі мохом могильні камені в безлюдному садку квітучих руж.
Вона доїла морозиво, блукаючи абатством святого Миколая, де химерно зрослися стара школа з червоної цегли і груба кам’яна вежа, до якої її прибудували. Кінець кінцем Робін сіла на дерев’яну лаву, яка на сонці сильно нагрілася, випростала натруджену спину, вдихнула аромат теплих троянд і раптом перенеслася — майже мимохіть — на рік у минуле, до готельного номеру в Йоркширі, де криваво-червоний букет руж став свідком подій, що мали місце після того, як вона покинула Метью посередині танцювального майданчика.
Метью, його батько, його тітка Сью, батьки Робін і її брат Стівен усі зібралися під номером молодят, де Робін сховалася від гніву Метью. Вона саме перевдягалася з весільної сукні, коли всі вони увірвалися до кімнати, вимагаючи пояснити, що відбувається.
Зчинилася какофонія. Стівен, який першим зрозумів, що саме накоїв Метью, стерши дзвінки від Страйка, почав на нього кричати. Джефрі п’яно вимагав пояснити, чому Страйкові дозволили лишитися, адже той не підтвердив, що прийде. Метью кричав, щоб усі йшли геть, а тітка Сью все повторювала: «Ніколи не бачила, щоб наречена переривала перший танець і йшла собі. Ніколи! Ніколи не бачила, щоб наречена переривала перший танець і йшла собі».
Тоді Лінда нарешті зрозуміла, що Метью зробив, і собі почала гримати на нього. Джефрі кинувся захищати сина, питаючи в Лінди, чого та підтримує повернення доньки до чоловіка, через якого її вдарили ножем. Прийшов страшенно п’яний Мартін і кинувся на Метью з кулаками — причин так ніколи ніхто і не зміг до ладу пояснити. Робін утекла до ванної, де — дивовижа, адже вона цілий день не їла — виблювала.